Потім відбулася битва під Ляояном, за якою я спостерігав з вершини пагорба Шушань. Усім відомо, що Шушань — пагорб з трьома вершинами, висотою 426 футів, розташований за кілька миль на південь від Ляояна, і що під час битви його займав генерал барон Штакельберг, з яким замість Міщенка я вирішив, на зміну, побачити цей бій. 30 серпня я піднявся на Шушан і виявив, що вершина посічена траншеями та переплетена дротами, а біля її основи були фугаси з лупі та всі інші види захисту поля, про які можна подумати. Поруч стояло понад сто гармат.
На рівному місці, майже в тисячі ярдів на південний захід від нього, тяглася траншея, наповнена російськими солдатами, і до цієї траншеї я бачив просування японців кольору хакі, очевидно, з наміром повернути пагорб. Коли я кажу, що я бачив японців, я маю на увазі, що я бачив то тут, то там одягнену в хакі фігуру, яка на секунду чи близько того чітко виднілася на тлі зеленого поля. Цих нечастих поглядів було достатньо для десятків навчених очей, які спостерігали з вершини Шушан. Бах! бац! бац! відразу розрядилося півдюжини батарей, і низка ворсистих осколкових хмарок низько повисла над полями кіаолян. Один снаряд зачепив близько десятка чоловіків, коли вони переходили дорогу, що пролягала між траншеєю та залізницею, і вбив усіх. Картина тієї купи трупів, цієї багнюкої дороги, тієї траншеї з її щетинистими рушницями та тієї залізничної колії настільки запам’яталася в моїй пам’яті через те, скільки разів я дивився на це в свій телескоп, що на цій землі мало місць, які я так добре знаю. Ще один об’єкт, який я, здається, знав з самого раннього дитинства, — це маленький дерев’яний будиночок, побудований уздовж залізничної колії і, очевидно, призначений для залізничників. Поза цим будинком, який знаходився всього в п'ятдесяти ярдах від найближчих японців, було кілька російських солдатів, чиє становище було ненадійним, тому що вони не могли втекти, не піддавшись кількасот ярдів вогню ворога. Однак було майже комічно спостерігати, як вони продовжували визирати з-за рогу, щоб побачити, чи наступає ворог.
Тим часом останній повільно поповз вперед, о! так повільно! доки вони не опинились на відстані майже ста ярдів від траншеї. Я думав, що тоді вони здійснять дикий, драматичний кидок вперед, але замість цього вони пролежали майже двадцять чотири години так добре приховані, що, мабуть, прокопали собі дорогу в землю, бо росіяни збили весь кіолян на сотні ярдів перед траншеєю.