Тим часом росіяни говорили про свій полон так, ніби вони були захоплені німцями, чи англійцями, чи будь-якою іншою спорідненою расою. Вони не збагнули того факту, що німці й англійці — їхні брати, а для всіх європейців японці такі ж загадкові й незрозумілі, як мешканці Марса. Вони не бачили, що були в’язнями цієї дивної та жахливої Азії, до якої з часів Геродота Європа постійно ставилася з недовірою та ненавистю, а не лише зі страхом. Вони були полоненими невизначеного, легендарного Сіпанго. Вони не змогли побачити той факт, ясний, як сонце на небі, що історія відкрила новий рахунок, що вісь Землі змістилася, що Всесвіт увійшов у цілком нову фазу. Вони були так само мало живі до надзвичайного характеру події, як і юнгу Колумба, коли вперше побачили Новий Світ. Ще з часів Золотої Орди, з тих часів, коли руським князям доводилося ставати на коліна особисто перед Серайським ханом, не терпіла Русь такого гігантського приниження. Такого лиха не спіткало Білу расу з часів монголів. Адова була нічим у порівнянні з ним. Такого лиха росіян не спіткало в останній війні. Китайців було небагато, щоб побачити ганьбу
Порт-Артур, тоді як Та-ші-цяо і Ляоян практично не мали полонених. Але розголосу цього безчестя може бути оцінено тим, що протягом двох місяців, за радісним японським розрахунком, знадобилося б поїздом, подібним до того, в якому я їздив, курсуючи щодня, щоб переправити всіх російських полонених через Маньчжурію в Дальній. Наприкінці того часу маньчжурський селянин міг би отримати вибачення за віру в те, що вся Біла раса обробляє землю Японії під батогом японського рабогонителя.
Ганьба була настільки кричущою, такою кричущою, що на неї не хотілося дивитися, так само як не хотілося б дивитися на ганьбу людини, яку тягнуть голою до в’язниці серед білого дня через виючі вулиці. Один прагнув заплющити очі. Хотілося, щоб настала темрява і приховала жах, щоб сталася якась природна катастрофа і відвернула загальну увагу. Один хотів бути маленьким і безбородим, як японець. Хтось соромився бути білим, оскільки його біла шкіра наражала на нього невимовну докору.
Нічого, якби ганьба була фіктивною, тимчасовою, але вона була справжньою і вічною. Приблизно за шістнадцять місяців до цього генерал Вогак сказав державним діячам Пекіну, що якщо Японія наважиться напасти на Росію, вона буде розчавлена, як муха на колесі бойової колісниці. Під час свого похмурого відходу від Ляотунга та Валу росіяни заявили, що вони лише заманюють японців до своєї загибелі, і що дуже скоро вони котяться, як припливна хвиля, не лише на Порт-Артур, а й на Токіо. Так, росіяни тепер швидко котилися до Порт-Артура та Токіо, але не зовсім так, як припливна хвиля.