Розвіяти мою тугу неабияк сприяло те, що незабаром я отримав комфортне помешкання в будинку сотника Янчівецького, офіцера фортечної артилерії, який жив у Новому місті. Янчівецький, який був добрим скульптором по дереву і захопленим садівником, проводив увесь свій вільний час з дружиною та маленькими дітьми і вів, одним словом, щасливе домашнє життя, яке веде пересічний російський офіцер. Зазвичай я щодня ходив пішки до Старого міста, обідаючи там увечері в «Saratoff», маленькій будівлі у формі бунгало, яка виходила на гавань і яку вважали Cafe Royal міста. «Саратов» майже завжди був переповнений офіцерами, які пили бурштиновий чай із пивних келихів і голосно розмовляли, а інколи простому цивільному було важко потрапити на обслуговування. Іноді я чекав там годинами, російський офіціант кричав: «Січас!* Січас!» (Негайно! Негайно!) кожного разу, коли я дзвонив «Человек І»
1
а потім пішов і забув про мене. Я ніколи раніше не бачив такої брудної столової білизни, якою хвалився «u Saratoff», і його клієнтура була на одному рівні з його столовою білизною, оскільки більшість людей, яких я там зустрічав — і серед них були деякі провідні бізнесмени закладу — виглядали так, ніби вони взяли за звичку спати в своєму одязі.
Як правило, у «Саратоффі» було більше шуму, ніж пиятики, але іноді через якусь дріб’язкову обставину, як-от повітря, що нагадувало Дон чи Волгу чи спів Циганів у «Тачкенті» чи «Самарканді» в Санкт-Петербурзі, від розбитого струнного оркестру, який виступав на веранді, прокотилася хвиля сп’яніння, і ті приголомшений цим прокидався наступного дня в Американському домі чи Японському домі, а може, й посеред вулиці.
У Порт-Артурі було небагато розваг просто неба. Іноді я їздив з кількома російськими друзями на пікнік до Голубиної затоки чи затоки Луїзи, чи до Водотехніки, де кілька низькорослих дерев і кілька травинок робили сцену майже домашньою.
Іноді ми наймали «сампан» (китайський човен) і, проходячи грізною смугою бойових кораблів, купалися та обідали на свіжому повітрі десь на скелястому узбережжі. Один або два рази на рік на плацу влаштовувалися скачки, і на цих скаках хороший вершник на ім’я Коллінз вигравав багато нагород і, як наслідок, став великим фаворитом російських офіцерів. Зараз Коллінз, наполовину англієць і наполовину японець, відбуває каторгу в Японії, де його заарештували незабаром після початку війни за звинуваченням у шпигунстві.