«Саратов» був настільки переповнений людьми, що стоячих місць не залишилося, і російським офіціантам довелося в розпачі припинити крик «сейшас» (негайно), яким вони раніше мали звичку змушувати клієнтів чекати годинами.
обслуговується. Вони, очевидно, прийшли до висновку, що в такому разі їм марно мати навіть слабку надію, означену словом «сейша».
Затори були великі. Дуже обмежені ресурси «Саратова» були фактично переобтяжені, і Панкратов, вірменський власник, дивився на нього безпорадним і приголомшеним, крізь свої величезні мишачки, як торпедований бойовий корабель, що дивиться на флот ворожих транспортів. Крім того, ніхто ніколи не думав їсти, усі були надто зайняті розмовами.
«Ізвощеки» застрайкували кілька днів тому, так що натовпи людей зібралися посеред вулиці, не побоюючись, що їх переїде одна з цих швидких машин. Раптом серед цих натовпів людей почався рух. З'явився «извощеек», жалюгідний на вигляд екземпляр. Люди відступали від нього з обох боків і дивилися. Чому? Невже «извощеек» був такий курйоз, як усе це?
Солдати і поліцейські відсалютували "извощекам". У натовпі балакунів затихло. Відбувалося щось дуже незвичайне. Люди в тилу витягали шиї. «Извощеек» підійшов ближче. До речі, що це було? Це було щось незвичайне.
Всередині транспортного засобу сиділа фігура, яка викликала дивну суміш почуттів — об’єкт, який, хоч і був трохи смішним, водночас був віщим. Деякі хлопці засміялися. Помутніли брови старших.
Людиною, яка викликала ці суперечливі почуття, був пан Мідзуно, японський консул із Чефу. Містер Мідзуно був одягнений у свій чудовий офіціал ризи, які надавали йому вигляду вірменського патріарха; але його обличчя й постать сильно, майже смішно, контрастували з його парадним одягом, бо, як і більшість його співвітчизників, він маленький, худорлявий і хлопчачий на вигляд. Він би добре виглядав у трусиках і норфолкській куртці. Навпроти містера Мідзуно сидів констебль японського консульства в Чефу, гладко виголений чоловік середнього зросту з квадратною щелепою, який також був одягнений у службову мантію.
Деякі жителі Порт-Артура, дивлячись на смугляве обличчя «констебля», смутно згадували, що раніше часто бачили його в Порт-Артурі. У таких випадках він завжди був у цивільному, іноді в дуже потертому цивільному. Що ж, можливо, в тих випадках він просто бігав на землю якогось порушника закону. У всякому разі, він міг би не робити нічого серйозного, бо, хоча в суспільному житті констебль іноді є грізною особою, він не є фактором особливої ваги в міжнародній політиці. Тому я більше нічого не скажу про «констебля» містера Мідзуно.