Коли ми проходили крізь флот, який тепер стояв на якорі у зовнішній гавані, офіцери розповідали мені, як їх дратували під час попередньої подорожі прожектори бойових кораблів, які майже засліпили їх, і цієї ночі прожектор світив на нас, поки ми не занурилися за горизонт. Загорнувшись у пальто, я спостерігав за флотом, що віддалявся, доки не зникли вогні на верховій частині щогли «Ангори», а потім, майже паралізований сильним холодом, який миттєво заморожував бризки, що падали нам під ноги, я спустився до своєї каюти, точніше, до каюти.
капітанської каюти, яку люб'язно надали в моє розпорядження, і ліг у ліжко.
У Чефу наступного дня я зрозумів, що моя місія була марною через неможливі умови, запропоновані тамтешніми судновласниками. Вони не тільки чекали, що я сплачу непомірні гроші за фрахт, але й наполягали на тому, що якщо капітан побачить на обрії будь-який із суперницьких флотів або навіть частинки, які він вважав бойовими кораблями, він вільний повернутися на повній швидкості до Чефу. У такому випадку я повернувся до Порт-Артура того ж вечора на «Колумбії». Прибувши до зовнішньої гавані вранці 8 числа, я був радий побачити, що флот все ще там і що жодних морських дій не відбулося за моєї відсутності.
РОЗДІЛ IV
НА БОРТУ КОЛУМБІЇ