Як забавка заради себе, війна — така, яку подарував нам тоді старий Міщенко залишає далеко позаду полювання на лисиць. В обох випадках у вас важка їзда, відкрите повітря та чудова місцевість; але на війні у вас є пікантна приправа небезпеки, і навіть якщо ви не учасник бойових дій, п’янке відчуття сили, без якого поїздка країною згодом здаватиметься вам, як салат без оцту, як яйце без солі. Тож не дивно, що коли наступного дня після битви під Їньковом я залишив свого санітара, моїх кавказьких друзів і Міщенка, щоб поїхати верхи в ту частину країни, яку ще не відвідали воюючі сторони, я почувався бригадним генералом Жераром після Ватерлоо, і вирішив якомога швидше повернутися до армії.
Так само починаються майже всі козацькі заручини. Козацький розвідник, затамувавши подих, мчить до свого ватажка, і так чи інакше не можна переплутати новини, які він приносить. У всякому разі, двічі, коли я помітив хвилювання кур’єра та швидкість, з якою він їхав, і помітив, як наш лідер нахилився вперед у сідлі в позі гострого очікування, я сказав собі: «Сталося щось серйозне», і в обох випадках я мав рацію — людину застрелили. Одна з таких подій була теперішньою, але коли чоловік підійшов до полковника Бантінга й відсалютував, той ахнув і мовчав. Справа не в тому, що він був поранений або бездиханний. Причиною його мовчання було те, що він був кавказцем і не міг говорити ні слова російською. За кілька хвилин до цього тріснула перша рушниця, і штабс-капітан Чаплін упав з коня, простреливши серце.
Знайшовши перекладача, полковнику Бантінгу вдалося з’ясувати у кавказького розвідника, що в с.
околицях села під назвою Лі-Кі-Шоу. Тому H< віддав наказ наступати, і терсько-кубанські та донські козаки отримали одночасно такий же наказ. Хунгузи були на протилежному березі річки Хун — зараз ми були недалеко від місця, де Хун зливається з Ляо — і, очевидно, стріляли в нас із-за одного з земляних курганів, які китайці спорудили на десятки миль уздовж берегів річки, щоб захистити свої поля від повеней. Козаки, отже, перейшли лід (див. фото.) і пронеслися, як вихор, на Хунґузе. Спогад про цей заряд залишиться зі мною до кінця мого життя.