У старому Ньючванзі у нас знову була сварка з японцями. П’ятдесят із них зайняли там будинок, і оскільки ми не могли дозволити собі гаяти часу на його взяття, ми задовольнилися тим, що взяли в полон двох-трьох поранених офіцерів — які, до речі, досить добре говорили російською, — а потім рушили далі на південь.
У старого Ньюхванга була звичайна підстилка
Японські телеграфні та телефонні стовпи та дроти, а також більш ніж звичайне захоплення транспорту. Насправді, я вважаю, було витрачено надто багато часу на спалення цих транспортів, серед яких були одяг, гас, провізія та боєприпаси. Сотні великої рогатої худоби й овець також забрали й погнали перед нами. У кожного козака біля сідла був мішечок з борошном, і японці, мабуть, виявили, що стеження за ним дуже нагадувало паперову погоню, бо його маршрут був позначений порожніми ящиками від «Павича» та інших марок цигарок, які любить японський солдат і які зараз дісталися козаку.
У ніч на i-те було не менше двох величезних пожеж, що червоніли на горизонті. Це були японські транспорти на лірах. Цю ніч ми провели в селі Хундятун, за двадцять миль від Їнькова, а вранці вирушили з рішучістю досягти місця призначення до заходу сонця. По дорозі проминули ще один палаючий транспорт. Цього останнього дня незвичайно м’яка погода, яка сприяла нам досі, продовжувалася, але, на жаль, тепле сонячне світло розморозило поверхню обробленої землі, тож щоразу, коли з будь-якої точки компаса дув вітерець, ми їхали серед щільних хмар пилу. З козаків за кілька ярдів переді мною я бачив лише ледь помітні сірі контури, схожі на постаті чоловіків на переекспонованій фотопластинці, і ледь міг упізнати офіцерів, які їхали поруч, такі напудрені їхні бороди й обличчя сірим пилом.
Країна ставала багатшою, коли ми наближалися до Їнькова, села ставали набагато заможнішими, а земля ще краще оброблялася. Я був під враженням
Зрозуміло, що ми все ще були на значній відстані від місця призначення, коли приблизно о 16:00 бум! праворуч пролунав пістолет, і маленька хмара осколків розірвалась над селом, яке, як я згодом виявив, було розташоване неподалік від залізничної станції Ніучатун. Бум! бум! бум! пішли інші гармати, а потім почувся брязкіт сильного мушкетного вогню, і ми зрозуміли, що бій почався.
Рано вранці цього дня китаєць, якого ми зустріли в Хундятуні, сказав нам, що на залізничній станції Їнькоу було лише три сотні японських солдатів, а в місті взагалі не було солдатів. Наші офіцери вважали, що загін козаків буде направлено розгромити будівлі японської адміністрації, поки ми будемо палити магазини на вокзалі, але перед початком бою генерал Міщенко повідомив своїм офіцерам свій план дій, який був таким: