У козацьких «сказках» мертвих іноді зображують у зовсім жахливому вигляді, розповідають жахливі історії про трупи, оживлені демонами, які воскресають опівночі й намагаються розірвати своїх сторожів. Чорнокнижники, вампіри і все те страшне братство хвилюють козацьку уяву^ і іноді, особливо темної ночі, неабияк нервує хід цих історій, які так відрізняються від сонячних міфів японців. Що ж до пісень і забобонів наших монгольських і кавказьких контингентів, то я не маю ні місця, ні знань, щоб ними займатися.
Єдина вправа на свіжому повітрі, яку мав козак цього сезону, окрім щоденної муштри, полягала в тому, щоб доглядати за кіньми та складати солому та «кяолян», які доставляли до Козаківля із сіл на північ від Мукдена довгими рядами китайських возів. Це видовище, коли чоловіки складали стоги соломи, було дуже мирним і сільським і добре гармоніювало зі звуком молота, який завжди дзвенів на ковадлі в нашій сільській кузні, але, на жаль, не перетворював мечі на рала.
Щодо спорту на свіжому повітрі, то в усій армії не було такого поняття, як футбол, і єдиною вправою для офіцерів була поїздка в місто або вправляння у стрільбі з пістолета для парі. Вдома вони читали Антона Чехова, Тургенєва, Григоровича, Писарова і важкі рецензії з дуже повним викладом іноземної літератури. Багато з них брали провідні щоденні газети Петербурга, а деякі отримували технічні огляди, періодичні видання з військових питань, про коня тощо. Вони також грали в карти, але не були щасливі, поки не отримали з Харбіна патефон, який під час їжі накручував російські пісні. Часом тріскотлива старовинна козацька мелодія так хвилювала молодших членів нашої громади, що вони вскакували з-за столу і танцювали «М казачок».
Здається, я й досі чую, як цей патефон перетирає вибрані фрагменти з «Життя за царя» Глінки. А тим часом на столі ніжно муркоче димлячий «самовар», швидко віддають справедливість «пирогам» та «ікрі». «Борщ» розносить хлопчачий Зеємін, чий широкий кафтан підперезаний вузьким поясом, усіяним яскравими мідними заклепками, як тюремні двері, голову якого увінчує величезний бус із вовчої шкури, навіть у їдальні, а ноги завжди взуті у високі чоботи. Також нас чекає жартівливий таємничий бурят Мункуша, ім'я якого кожен вимовляє по-різному.
Через те, що я не носив однострою, я довгий час був загадкою для козаків.
Одного разу Пилипович сказав мені: «Вважаю, Ваше Благородіє (один із знатного походження), що перед вступом на службу до його милостивої величності царя, нашого Государа, ти повинен був відмовитися від вірності своєму власному Государеві?» І коли я сказав йому, що нічого подібного не зробив, він спробував мене підбадьорити, сказавши, що я, мабуть, все одно отримаю орден.