в якому всілякі дивні неперетравлені елементи киплять і булькають, так і не поєднавшись; а за нами прибула маленька корівка, що тупцювала в хмарі пилу, яловичина все ще була на ратиці, яку гнали ударами батога войовничий народ у міграції.
Я вже казав, що був у лівій колоні, але неозброєним оком я міг чітко розрізнити довгу лінію вершників, що складали центральну колону. Ці вершники зазвичай були на самому краю горизонту, і, мабуть, через прозорість і сухість повітря їхні фігури часто дивовижно виразно вимальовувалися на тлі небесної порожнечі, так що вони виглядали як маленькі бронзові козаки Лансере чи Ґратчоффа, і що, незважаючи на відстань, я міг бачити білі атоми сліпучого неба між кіньми. ноги, коли вони рухалися. Зліва від нас їхав сильний фланговий загін, і загалом довжина фронту, охопленого трьома колонами, не могла бути меншою за п’ять миль.
Звісно, не можна думати, що солдатів було п’ять цілих миль. Ми рухалися лише по чотири чи п’ятьох поруч, тож кожна колона нагадувала довгу змію, що повільно повзе на південь. Центральна колона була з'єднана з правою і лівою відповідно мережею розвідників, які безперервно проходили між ними.
Оскільки розвідники спереду, ззаду та на флангах регулярно змінювалися, не було жодного шансу, щоб незнайомий вершник супроводжував нас непоміченим. Я боюся, що будь-якому японському розвіднику, який спробував би побачити нас, навіть на великій відстані, було б важко, бо, безсумнівно, його б негайно «помітили». Одного разу, в прокатку пилу, полковник Бантінг засумнівався щодо характеру самотнього вершника, який їхав ліворуч від нас, і за його словом кавказець помчав, як стріла, досліджувати. З нашими розвідниками ми так добре підмітали країну, що дичина та свійські тварини втікали перед нами за милі. Усю дорогу до Їнькова перед нами біг заєць, і хоч козаки знову й знову намагалися наздогнати і вбити його своїми «нагайками», він незмінно їм уникав.
Здавалося, росіяни вважали це серйозною справою, але вони дуже сміялися з того, як уздовж нашої лінії походу молоді коні, мули та осли відривалися від своїх небесних власників і записувалися під наші прапори. Ці безневинні звірі ніколи раніше не бачили такого зібрання представників свого виду, і, мабуть, у них було враження, що це було велике повстання коней проти людства. Якщо так, то вони швидко розчарувалися, бо незабаром ми їх спіймали й осідлали.