До одинадцятої години ранку ми ще зайняли це село, точніше, околиці, бо село було настільки велике, щоб умістити штаб генерала Міщенка і не більше, доглядати наших поранених і готуватися до подорожі на північ. Однак перед обідом кавказці просунулися на південний схід, прикриваючи артилерію, якій було наказано обстрілювати піхоту, що наближалася. Піхота, однак, не підійшла, так що після обіду Міщенко з великою швидкістю рушив на північ, ніби збирався відступити тим шляхом, яким прийшов. Японці, ймовірно, очікували цього, і зробили все можливе, щоб тепло зустріти його, коли він перетнув річки Тайце та Хун. Але саме тоді, коли здавалося певним, що він прямує прямо до пастки, яку йому приготували, хитрий старий козак раптово повернувся ліворуч і опинився на західному березі Ляо, перш ніж японці встигли зрозуміти, що сталося. Наступного ранку вороги теж переправилися на інший берег Ляо, але Міщенко своєю артилерією розжарив їх з восьмої до дев'ятої. Потім рушив далі, поки не дійшов до головного російського війська.
РОЗДІЛ V
ЯК Я ПІШАВ МІЩЕНКА
Коли Міщенко атакував Їнькова, я вирішив, що в разі успіху я перепливу річку і з нейтральної території на іншому березі надішлю телеграму до своєї газети з описом нашого успіху. Мені сказали, що в телеграфі на правому березі є цензор, тож я запропонував забрати його живим, якщо вони пришлють зі мною козака, пояснивши, що задоволення, яке я таким чином отримаю від кореспондентів з японцями, буде майже за межами людського уявлення. Однак загін, з яким я був пов'язаний, наступав на японське ліве крило, так що я був далеко від річки, на замерзлій поверхні якої я все ж бачив відбиття світла палаючого будинку біля залізничної станції.
Рідко в житті я відчував гострішу досаду, ніж коли козаки мчали на північ, нічого не зробивши, а я йшов з ними.
«Ось, — сказав я собі, — чудова нагода втрачена! Я міг би піти на захід до цієї палаючої будівлі й перетнути річку в її блиску. Але зараз, на жаль, уже надто пізно».
Я так розлютився на себе, що постійно стежив за Ляо-хо зліва від нас, і якби ми знову потрапили до нього в поле зору, я б, звичайно, перетнув його, хоча тепер я розумію, що за цих обставин це було б надзвичайно небезпечним і дурним вчинком. Не кажучи вже про ризик, який я мав би втекти від китайців, японців і росіян, я б майже напевно потонув, якби я спробував перетнути річку верхи на цьому місці; адже поблизу Їнькова він не був замерзлим протягом того року, і навіть там, де я перетнув його набагато вище, наступного дня, мені довелося скористатися порадою місцевого жителя та йти під його вказівкою дуже зигзагоподібною манерою, інакше я б безпомилково пройшов крізь лід у кількох місцях.