Півколо білосніжних ворсистих осколкових хмарок нависло над шеренгою розпростертих росіян, як ореол зірок, які можна побачити на зображеннях Пресвятої Богородиці; і, як юнак у багряному вбранні, сонце тепер з'явилося на сході. Побачивши, що полк повільно йде за нами в розширеному строю, мабуть, щоб посилити сили, які вже були на фронті, ми приборкали наших коней і чекали, поки він підійде. Це було чудове видовище, доки я дивився на нього обличчям на схід, бо тоді всі тверді деталі землі переді мною були стерті, а простір між солдатами заповнив дивовижний туманний золотавий серпанок, серед якого, одягнені в капюшони й одягнені, як францисканці, люди урочисто просувалися, наче тихі файли беатифікованих на якомусь середньовічному італійському живописі.
Але коли вони пройшли повз, і я дивився їм услід, дивлячись сонцем у свою спину, усі жорсткі лінії на коричневій землі та всі жахливі ознаки праці та стресу на особах цих чоловіків виявилися жахливо чіткими. Вогонь бойової слави враз перестав засліплювати. Золотий туман ілюзії та романтики, що оточує військову професію, раптово зник, і жорстке, ясне денне світло розуму невблаганно освітлювало цей неохочий похід до жалюгідної смерті.
Проте Рікачев не розчарувався. Навпаки, він став більш захопленим, ніж будь-коли. Увійшовши серед людей, він говорив їм про Бога і про Росію, поєднуючи ці два імена разом, наче це були імена двох великих фактів Всесвіту. Чоловіки були помітно зворушені та вражені ревністю цього молодого чоловіка, і було чути багато грубих голосів, які дякували йому. Подібні обставини спонукають мене побачити в Росії прихований фанатизм, який колись віщує зло, бо
5, 6 І 7 БЕРЕЗНЯ 277
країни на її кордонах як в Європі, так і в Азії.
На рівнинній рівнині на схід від замерзлого струмка, на західному боці якого лежав Янгшітун, ми знайшли дві батареї, що билися по японцях, і оскільки Рікачев сказав, що знає офіцера в одній із них, ми підійшли, щоб розпитати. Офіцери-артилеристи лежали на спинах у неглибоких ямах, кожен із телефоном біля вуха, а біля нього на соломі лежали якісь пошарпані романи та порожні банки з-під сардин. Вони розповіли Рикачеві, що його товариш був у цей момент у кумернянському або сільському храмі на тому боці струмка. Відповідно ми відвідали цей храм, який використовувався як спостережна станція, і який, отже, був центром гарячого японського рушничного та артилерійського вогню. Як тільки я потрапив у цю огорожу храму, я з потрясінням виявив, що ніколи раніше не знав, що означає гарячий вогонь.