Що стосується своїх офіцерів і взагалі російських офіцерів, то це надзвичайно гостинний і чуйний народ. Здавалося б, ніби на російських офіцерів вплинув той прекрасний забобон, який досі панує серед російських селян, що ніколи не можна відмовляти в гостинні, щоб не відштовхнути ангелів зненацька.
Десятки разів протягом війни я втрачав зв'язок із загоном Міщенка, і в таких випадках доводилося покладатися на гостинність незнайомих офіцерів, з якими мені довелося зустрітися. Як правило, я не знав цих офіцерів, і моє «удостовірення» не давало мені жодних претензій до них, але, незважаючи на це, їхнє ставлення до мене незмінно було дуже добрим.
Знову і знову я приходив, коли офіцери готували мізерну вечерю з кількох банок російської консервації — скажімо, по чверті однієї маленької банки на кожного — і, хоча мене ніколи не вважали людиною, що розважається, вони завжди вітали мою появу з такою радістю, ніби я приніс їм свіжий запас провіанту та ящик горілки.
Іноді я натрапляв на них рано вранці в годину, коли жодне суспільство не терпить тих, хто телефонував, і коли хтось із них лежав у ліжку, а хтось йшов у їхніх піжамах, але це ніколи не мало жодної різниці в тому, як їх приймали. У таких випадках вони не потискали руки — бо вранці росіяни не потискають руки, доки не вмиються, — але гучні, бадьорі тони, якими вони промовляли спочатку «З добрым утрам» (доброго ранку), а потім, не зупиняючись, щоб перевести подих, «stakan chai pajaluista?» (чашка чаю, будь ласка?) були настільки сповнені дружніх почуттів, наскільки вони могли бути.
У таких випадках я бачив, як офіцери діставали заповітні запаси солодощів, дорогоцінну банку масла чи останню коробку шоколаду — предмети на вагу золота в такий момент — і клали їх перед відвідувачем, ім’я якого вони не знали, і якого вони ніколи не сподівалися знову зустріти. Якщо ці сторінки побачать очі будь-якого росіянина, який таким чином подружився зі мною, я сподіваюся, він сприйме це як вираз моєї найтеплішої подяки.
Ще однією характеристикою російського офіцера є його піднесений настрій, чудове здоров'я та життєва сила. Здається, він просто виривається життєвими силами і переповнений тваринним духом. У більшості кадастр офіцери великі, молоді, рум’яні, яскравоокі, і, почувши, як пишно, з ентузіазмом, весело розповідають про свій досвід, найтвердіший старий мізанторп почувався б веселішим. Їхній щирий сміх заразливий; і їхня веселість не залежить від смачної їжі та гарного напою, бо я бачив, що вони такі ж веселі після обіду кількома шматками черствого хліба, як після обіду з шампанським.
ПЕРЕД РЕЙДОМ МІЩЕНКА