Сувора зима була ласкава, як мати до Порт-Артура. Вона покривала його шрами і зморшки сніговою мантією, так що іноді він ставав дивовижної краси. Особливо це спостерігалося рано вранці, коли червоне сонце сходило за Золотим пагорбом, кидаючи довгий міст світла через синьо-зелене море, коли 203-метровий пагорб був одягнений у бездоганну білу мантію, а вкрита шрамами вершина Ляо-Тау-Шаня, увінчана сніжною діадемою, чітко вирізнялася на тлі безхмарного неба. Під Різдво вода вздовж морського берега сильно замерзла, з півночі подув пронизливий вітер, і ніхто не виходив без шинелі. Дні ставали похмурими, але не такими похмурими, як політичний обрій, який тепер став чорним, як Ереб. Справді, з того дня, як я приземлився в Порт-Артурі, хмари, які потім розірвалися такою жахливою бурею, поволі почали збиратися; але якимось чином, який я не можу пояснити, ми всі були засліплені логічний результат ситуації, і до останнього вірив, що війни не буде. Настало фатальне 8 жовтня, і Алексєєв відсвяткував його поєднанням військово-морських і військових маневрів, значення яких було підкреслено редакційною статтею, яку він написав у «Новому краї». У цій редакційній статті Артем’єв — або, скоріше, Алексєєв — заявив, що росіяни ніколи не покинуть Маньчжурію, і використав у зв’язку з цим відому фразу МакМагона fy suis; fy reste.
Після маневрів відбувся морський огляд біля Талієнвану, після чого Алексєєв піднявся на борт кожного корабля та виголосив відповідну промову перед офіцерами та солдатами.
Стосовно Севастополя, наприклад, він говорив про хоробру оборону міста Севастополя проти англійців і французів, і заявив, що в разі потреби сучасні росіяни воюватимуть так само, як це робили їхні батьки.
У неділю, 11 жовтня, на Суваровському плацу відбувся великий огляд, на якому Алексєєв, звертаючись до офіцерів, натякнув, що незабаром вони можуть бути покликані довести свою відданість царю і Росії. Росіяни сказали мені, що на цьому огляді було близько 40 000 чоловік, і я, відповідно, сказав про це у своїй телеграмі «Віснику», але згодом я виявив, що 15 000 або 20 000 було ближче до позначки. Містеру Девідсону, американському консулу, який був присутній, сказали, що цифра була 75 000, і я розумію, що він повірив у це, і відповідно телеграфував американський уряд.
Наступного дня «Новий край» вийшов із захопленим описом цієї функції та появи