В останньому доступному «готелі» — закладі, який називався «Ефеємов» від імені його власника, — я знайшов маленьку, брудну, погано провітрювану камеру, за яку платив три з половиною карбованці на день. Це не включало освітлення, воду, рушники, мило, постільну білизну тощо, тому я платив стільки ж за день за цю жалюгідну ио діра, як я б заплатив за кімнату в Carlton. Камера була настільки маленькою, що в ній ледве було місця для ліжка, а двері закривалися зовні на замок і засув, що доповнювало її схожість зі стайнею. Більшість інших кімнат, здавалося, були зайняті молодими євреями, які були вродливими, але не мали видимих засобів підтримки. Їхні часті вигуки «бойка! бойка» свідчили про те, що до нас мав прийти китайський «хлопчик», але хоч кілька разів я прислухався до його голосу, але жодного разу не мав честі розгледіти його небесні риси за весь час мого перебування в «Ефеємові».
Мені довелося виходити на вулицю, щоб поїсти, оскільки в закладі нічого не було, а оскільки жоден «самовар» у Порт-Артурі не розігрівався раніше десятої чи одинадцятої години ранку, я швидко засвоїв згубну звичку пізно вставати.
Усі порт-артурські готелі, за винятком одного, утримувалися вірменами, і всі вони прихистили молодих дівчат того ж типу, що й у «Ефеємові». Щоразу, коли я м’яко натякнув росіянам, що в Англії не вважатиметься респектабельним, щоб усі готелі в місті містили таких гостей, вони аж дивувалися моєму пуританству. «Ти мав побачити це місце шість місяців тому!» — незмінно кричали вони. «Це тепер монастир, порівняно з тим, що було тоді!»
Я вважаю, що це була звичайна вдача росіян, що два гарних нових готелі були завершені в Новому Місті саме вчасно, щоб стати ціллю для японців.
Читач уже знає, що були старий Порт-Артур і новий Порт-Артур. Старий Порт-Артур був просто китайським селом, яке існувало п коли у фортеці стояв гарнізон небесних військ. Майже всі китайські будинки залишилися, але їхні інтер’єри, як і «номери», були змінені таким чином, щоб вони слугували магазинами та європейськими резиденціями.
Місто мало форму трикутника — основа, яка виходила навпроти затоки, мала довжину близько двохсот ярдів і складалася здебільшого з маленьких будинків, побудованих у європейському стилі, а сторони сходилися на кілька сотень ярдів углиб країни. Продовження однієї з цих сторін містило найважливіші магазини та комерційні офіси в місті, і зрештою вело до нового китайського міста, розташованого за кілька миль.