Нове російське місто було розташоване вздовж затоки на захід, і до нього йшла дорога, що йшла вздовж берега затоки від Старого міста. Два міста були віддалені приблизно за милю або близько того, і дорога між ними завжди, крім зими, була або такою курною, або такою брудною, що майже непролазною.
Ближче до ночі Порт-Артур був найгіршим. Воно зовсім не освітлювалося, а вузька дерев'яна доріжка, що йшла вздовж вулиць і піднімала одну над проїжджою частиною, на якій влітку багнюка сягала по щиколотку, була повна зрадницьких ям. З деякими дошками все гаразд, поки хтось ходить по інший кінець. Коли це було не так — ну, тоді з ними було не все гаразд, як я кілька разів дізнавався на свій рахунок.
У магазинах Порт-Артура зазвичай продавали алкогольні напої, м’ясні консерви, лампи та інші подібні життєві речі. Економні люди купували товари в китайських магазинах, а офіцерів і їхніх дружин завжди можна було знайти у великих магазинах, таких як Kunst and Albers, Sietas.
Блок тощо, де їх завжди обслуговували перед цивільним. Бізнес завжди був дуже жвавим.
Єдиним банком у місті був Російсько-китайський банк, маленький і завжди переповнений, як важлива, але неадекватна залізнична станція, офіцерами, солдатами та кудлатими бізнесменами. Якщо ніхто не був леді чи військовим офіцером, він, як правило, чекав там у смердючій атмосфері принаймні чотири години, перш ніж його обслуговували. У поштовому відділенні справи були майже такими ж поганими.