такий високий, як св. Павла, і, якщо можна судити з проектів, надзвичайної архітектурної краси. Насправді на Далекому Сході не було б жодної християнської церкви, за винятком, можливо, російського собору в Токіо, щоб порівняти з ним; і росіяни часто казали мені, що потужне електричне світло, яке буде розміщене на хресті на його вершині, буде видно морякам далеко в морі. на жаль! це світло ніколи не засяє!
На другий день після мого прибуття в Порт-Артур я пішов до полковника Артем’єва, редактора російської тритижневої газети «Новий край», яка мала бути органом адмірала Алексєєва і була добре відомою в той час через її періодичні виступи проти Японії. Я виявив, що полковник був поінформований про моє прибуття і опублікував улесливе повідомлення про мене у своїй газеті. Він сказав мені, що за місяць чи близько того збирається запустити англійське видання «Нового краю» і хотів би, щоб я його редагував. Тим часом він заплатить мені внесок. Оскільки це була проста ділова пропозиція, яка дозволяла мені писати про росіян так, як мені подобається, я негайно прийняв її; а через кілька днів після цього полковник знайшов для мене маленьку святиню в офісі на Пушкінській вулиці і попросив мене приходити туди щодня, щоб попрактикуватися в російській мові, розмовляючи з членами його штабу, яким він урочисто представив мене як нашого нового англійського редактора». Публікація англійської газети була, я можу зауважити, ідеєю віце-короля, який був проанглійським і дуже прагнув досягти якоїсь угоди з Англією замість Японії. яку він вважав новою азіатською державою.