Порт-Артур був дивним помісьм Лагера Вальдерзеє та шахтарського табору на Дикому Заході з відтінком петербурзького салону. Якби в ньому стояли гарнізони англійських військ, воно було б чистим, респектабельним і смертельно нудним. За російського режиму було дуже брудно і дуже весело. Віце-король, генерали, адмірал і вищі цивільні, військові та морські офіцери безперервно влаштовували обіди, але двома великими світськими подіями кожного тижня були бали в Морському та Гарізонному Собранні (Військово-Морський і Військовий клуби).
Військово-морський клуб був розташований у старовинному китайському храмі біля будинку адмірала Алексєєва, і в особливих випадках бали там відвідував віце-король, який, однак, ніколи не танцював, а зазвичай сидів на чолі залу, розмовляючи з мадам Старк німецькою, оскільки, як і її чоловік адмірал, мадам Старк не дуже вільно розмовляла російською,
Після суботнього балу у Військовому клубі завжди влаштовувалася театральна вистава, яку влаштовували аматори, і на кожній з цих вистав мадам Стоссель наполягала на виконанні головної жіночої ролі. На щастя, вона зіграла добре. Зазвичай відбиралися сцени російських драматургів, як правило, Озерова, Толстого, Чекова, Грибоєдова, Чирикова, Андрєєва, Гоголя, а також англійських, французьких і німецьких драматургів. У січні відбулася чудова виставка російських і французьких олійних картин, яку віце-король переконав когось, пропонуючи субсидію, привезти аж з Іркутська.
Кулі були дуже приємні функції, і, завдяки до переважної переваги військового елементу, дуже мальовничий. Вид офіцерів, які танцювали мазурку в своїх строкатих мундирах і з брязкаючими шпорами, а надворі густі хмари згущувалися на політичному небосхилі, змушував мене часто повторювати собі ту затерту цитату з Байрона, де лампи сяють над прекрасними жінками та хоробрими чоловіками. Моторошне відчуття неминучої катастрофи, яке іноді охоплювало нас, додавало, у спосіб, який я не можу цілком пояснити, шепіт, який можна було почути повсюди серед росіян, що віце-король, який правив цим бурхливим, приреченим містом, завдячував своїм становищем тому факту, що він був рідним сином царя Олександра II. рукою румунської жінки, і зовнішній вигляд адмірала певною мірою підтверджував цю теорію.
Як це взагалі буває в Росії, танці були найкращі в світі, а музика була така, що рідко чути на Далекому Сході; але, на жаль, трагічні події, які послідували так швидко, змушують цю веселу музику, коли я її зараз чую, звучати в моїх вухах як похоронний марш. Цитую російського поета Васемського:
Та балада! — це тепер похоронна панахида, Цей танець! — спогади про це морозять мене, Як закутані привиди мертвих.