Безсумнівно, моє виняткове становище там, на зовнішніх дорогах Порт-Артура, сприяло створенню цього відчуття. Ніч була темна, бо місяць був у своїй останній чверті й не з’являвся раніше, ніж удень. Єдині морські вогні мерехтіли на борту широко розкиданих бойових кораблів. На тлі чорного неба з обох боків виділялася чорніша пляма землі, землі, яка в ту пору ночі виглядала досить темною й самотньою, щоб бути місцем проживання загублених душ.
Можливо, духи мертвих японців, синів дайме, ронінів і самураїв, які загинули на цих похмурих схилах пагорбів, спостерігають там, доки їхні брати не повернуться. Заспокойтеся, о неспокійні духи могутніх мертвих! незабаром закінчиться ваше десятирічне чування. Вам залишилося недовго чекати. Ось! година твого визволення близько! До півночі твої земляки будуть на крайніх дорогах!
Позаду мене велика чорна частина Золотого пагорба виднілася ще чіткіше на небі, і кілька вогнів у місті було чітко видно, а решта були відрізані півостровом Хвіст тигра. Сяйво міста, що ледве відбивалося в небі над головою, виглядало так само гостинно, як сяйво домашнього вогнища, але теперішнє вигнання з того знайомого вогнища змусило мене почуватися ізгоєм. Взад і вперед по вузькому простору міста, яким керувала наша позиція, рухалися вогні •' ізвощеків».
Коли спів замовк, мене охопило відчуття нескінченного смутку, бо те, що я почув, не було тріумфальним гуркотом хору завойовників, це звучало більше як Літанія про вмираючих. І таке, дійсно, було. Це була літанія за великим флотом, чия довга смертельна агонія мала розпочатися тієї ночі, за історичним прапором, який незабаром мав назавжди зникнути з Тихого океану.
І весь цей час невблаганні руйнівники Того наближаються. ТРИ ЧВЕРТІ ШВИДКОСТІ! На своїй бойовій рубці, в шкіряних шкірях і закостенілих від льоду морських черевиках стоїть лейтенант і вдивляється в глибоку темряву. За штурвалом стоїть рульовий, тихий і капає. Нарешті вони можуть розрізнити масивний силует Золотої гірки.
У небі над головою вони бачать слабке відображення Порт-Артура та міста. На відстані, яка здається нескінченною, наші вогні з’являються перед правим променем. ТИША! ГАСИТЬ СВІТЛО! Як ви цінуєте своє життя, ніякого вогню з воронок! Ще ближче вони бачать довгі примарні руки наших прожекторів, які намацують їх у темряві, наче руки мовчазного, сліпого гігантського восьминога. Біла пляма, що кипить за кормою, наповнює їх страхом. Скреготання гвинта, ритмічне стукіт двигунів звучить у їхніх вухах як грім.
Потім я повернувся до салону й сів, щоб закінчити газетну статтю, про яку я вже говорив і в якій я виклав як фундаментальну тезу, що японці ніколи не нападуть на Порт-Артур.