Що збільшило моє почуття впевненості, хоча цього не слід було робити, так це той факт, що
Росіяни, схоже, вважали непотрібним суттєво використовувати свої прожектори. Раніше вони дратували офіцерів торговельних пароплавів тим, як вони засліплювали їх своїми ліхтариками, поки вони не зникли з поля зору на шляху до Чефу або поки не зайшли у внутрішню гавань Порт-Артура.
Минулої п'ятниці, вирушаючи з Порт-Артура до Чефу, я на власні очі бачив, що світло блимало на нас, поки ми не зникли з поля зору; але після нашого повернення, як мені сказали, нас не піддавали такому тривалому дослідженню, і в понеділок увечері на нас взагалі не спалахнуло світло аж до того часу, до якого я зараз дійшов.
Коли було близько пів на одинадцяту, мене охопило відчуття сонливості, частково через тугу, частково через важку вечерю; і оскільки всі інші, крім вахтового офіцера, пішли на ніч, я вирішив наслідувати їхній приклад.
Китайський «хлопчик», який сів зі мною, щоб вимкнути світло, спав на стільці, і, не розбудивши його, я безшумно вийшов із салону на вулицю, бо моя каюта була надворі.
Перш ніж увійти в свою кімнату, я востаннє глянув на чорнильний берег. Глибокий транс, здавалося, обіймає море і землю. Надворі віяв різкий північний вітер, але тут, у притулку гори, не було навіть хвилі. Час від часу рухоме світло в далекому містечку показувало мені, що заблукані «ізвощеки» все ще проходили вулицями Порт-Артура, але в іншому місті-фортеці було темно, як отвір у могилі.
Далеко в морі самотній прожектор на Ангорі ліниво хитався вперед-назад, ніби його працював напівсонний чоловік.
Але цієї ночі не всі спали. У цей момент, лише за дванадцять миль від землі, темні посланці смерті Того проносяться великим півколом, як яструб, що кружляє над своєю здобиччю перед тим, як зробити остаточний ривок вниз. Вони готуються до останнього пориву. Рука лейтенанта на «телеграфі», готовому його заглушити. Торпедники стоять поруч, готові натиснути фатальну кнопку. ПОВНА ШВИДКІСТЬ! Мертвими для наших зрадницьких вогнів приходять торпедні катери Того.
Рівно об 11.30 я роздягався в своїй каюті, коли почув три приглушені вибухи, від яких корабель загойдалося, а за ними майже одразу послідували постріли стрілецької зброї.
Перехід був таким різким, нічна тиша була розірвана так грубо, що на секунду я здригнувся, і дика думка: «Японці на нас!» промайнула в моєму мозку.
О мідногорлий горл і хрипкі наказові слова, як ви розбурхуєте мою кров! О слабкий, далекий, пульсуючий барабан, ти майже переконуєш мене, що це не просто імітація війни!