О дванадцятій годині стрілянина вщухла, і я дійшов висновку, що мені вистачило розваг на одну ніч. Я сказав капітану про це, весело побажавши йому добраніч, додавши, що, хоча я нічого не зміг зробити в Чефу, тепер я отримаю цінність своїх грошей. Коли я вже заснув, я почув, що стрілянина поновилася, і я помітив, що тепер стріляли з дещо важчих гармат. Я також почув свист снарядів, але навіть це не змусило мене піднятися, і я спав сном просто до 5:30 наступного ранку, коли помічник помічника розбудив мене, щоб сказати, що на борт піднявся російський офіцер і хотів щось сказати, але не зміг порозумітися, оскільки говорив лише російською, мовою, з якою помічник помічника не був знайомий.
Не зупиняючись, щоб перевести дух, наш старший офіцер розповів мені, що два великі бойові кораблі зайняли позицію прямо навпроти входу в гавань.
«Надзвичайна річ!» — додав він. «Зрештою, вони, мабуть, дійсно налякалися минулої ночі. Стрілянина припинилася, до речі, близько третьої сьогодні вранці. Ці два бойові кораблі, про які я говорю, підійшли до входу о першій годині. Близько пів на першу до нас піднялося кілька молодих морських офіцерів, очевидно, чимось дуже схвильованих, і один з вони намагалися говорити зі мною по-французьки, але оскільки він у своєму хвилюванні завжди повертався до рідної мови, я не міг зрозуміти, що він сказав. Чому я вас тоді не розбудив? О! Ну, бачите, я не хотів вас турбувати в таку годину. Це не може бути а у будь-якому випадку дуже важлива справа. Деякі d d червоні стрічка або інше. Звичайна річ у росіян. Ні, я не міг зрозуміти, чого хоче той хлопець. Він так заплутався, що просто танцював по палубі в чистому божевіллі і, нарешті, пішов, залишивши за собою тонку мотузку, якою він приштовхнув свій човен до нашого трапу».
Весь цей час я намагався знайти сірники, щоб запалити, але не встиг їх знайти, як до відчинених дверей підійшов російський офіцер і, знявши шапку, я побачив у віддзеркаленні прожектора, що на його скронях блищать великі краплинки поту.
Він був ввічливим, але виглядав дуже схвильованим. Я запитав його, чи вміє він говорити німецькою, і він відповів, що вміє, а потім заговорив зі мною російською. Його слова були:
«Його Високоповажність віце-король видав указ, згідно з яким жодні комерційні судна не залишають і не заходять у гавань Порт-Артура».
Іншими словами, «Колумбія» не мала намагатися увійти у внутрішню гавань або відійти до Чефу.
Двічі повторивши своє попередження і вибачившись за те, що потурбував мене, морський офіцер різко повернувся і зник. Мені ніколи не спало на думку запитати його, чи трапилося щось уночі, і я смію сказати, що він сприйняв як належне те, що ми знали, і поставив наш надзвичайний спокій до того, що ми англійці.