Консул Мідзуно сяяв від захвату, але наполіг на тому, щоб піти раніше. Він, мабуть, знав, що таке російські обіди. Крім того, йому залишалася важлива робота. Відповідно, він вирушив на «Фучоу» вдень, попрямував до Дальнього, зібрав на борт усіх японців, які залишилися в Дальньому, а потім попрямував до Чефу.
За вісімнадцять миль від Порт-Артура він зустрів японську ескадру, і, підійшовши до флагманського корабля, «Фучоу» спустив човен, і за короткий час консул і його констебль опинилися в каюті адмірала Того. Тут констебль поклав перед адміралом карту, на якій були позначені позиції всіх російських кораблів, і розповів йому про недбалу вахту.
Адмірал ставив багато запитань про те, про що може подумати лише військовослужбовець, і «констебль» відповів на ці запитання з надзвичайною прозорістю. Ні шампанського не пили, ні навіть «саке»; але коли «Фучоу» відпливав, її вантаж біженців вболівав за «Мікадо» та його флот. Це був увесь прояв ентузіазму, і я смію сказати, що він був незадовільним з європейської точки зору, бо японці не вміють вболівати.
Насправді на цій чудовій зустрічі панував жорсткий, діловий вигляд, який, мабуть, сильно контрастував з ентузіазмом російських офіцерів у Порт-Артурі, коли приблизно в той самий час вони підтягнули ноги під гостинний стіл адмірала Старка, щоб відзначити день народження місіс Старк.
Адмірал Того зберіг карту, яку дав йому констебль, і незабаром вона виявилася корисною. Тим часом консул пішов додому, і коли наступного вечора «Колумбія» на повній швидкості вилетіла з Порт-Артура, ні він, ні його констебль не були здивовані новинами, які вона принесла.
Однак, щоб гідно відсвяткувати цю подію, констебль відклав свій скромний одяг і з’явився в консульській вітальні в уніформі японського військово-морського командира. І він командир японського флоту. Він тривалий час перебував у Чефу, збирав натяки, сам відвідував Порт-Артур і розсилав надійних агентів у всіх напрямках, у результаті чого зрештою він дізнався про російський флот більше, ніж знав сам адмірал Старк.
Увечері 9 лютого консул розповів авторові цю історію, і констебль кивнув на підтвердження. Останній згодом дістав олівець і аркуш паперу, і без посилання на будь-які карти, намалював у сміливому, розмашистому стилі малювання, яким володіють усі японці, надзвичайно точну карту Порт-Артура, а потім записав кораблі — назви, тоннаж, озброєння тощо, не вагаючись жодної миті. Потім він пояснив мені все, що сталося, і як це сталося. Я був там, а він – ні, але він знав про бій набагато більше, ніж я. Єдине, що я міг сказати йому, чого він ще не знав напевно, це кількість фактично торпедованих кораблів.