Я відчував, як не дивно, що якби я загинув як штатний кореспондент на борту одного з російських бойових кораблів, я був би задоволений. Навіть якби я свідомо й охоче взявся за бійку на борту «Колумбії», перспектива смерті була б не такою жахливою. Але я випадково потрапив у цей вир великих подій, вплутався в це гігантське змагання імперій. Будь-який дурень міг зробити те саме. Я палко прагнув вийти з небезпечної зони, щоб попрощатися з друзями з сумною-сумною посмішкою, а потім знову поплисти назад назустріч своїй долі.
Єдиною світлою плямою в цьому похмурому погляді було переконання, що мій документ мужньо збреше за мене, скаже, що я орлиним оком передбачив усе, що мало статися, і скерував прямо в серце битви. Я також подумав із меланхолійним задоволенням, що справді взяв верх над тими судновласниками Chefoo, які кілька днів тому наполягали, що у випадку, якщо я заѣрахтую одне з їхніх суден, навіть за надто високу ставку, я мушу погодитися, що капітан матиме право повернути назад на той випадок, якщо він побачить на горизонті будь-який із суперницьких флотів.
Але насправді моя смерть мала бути жалюгідною. Некомбатант, уражений заблуканим снарядом під час втечі від бою на борту нешкідливого торговельного пароплава — Господи, яка доля!
Я зазирнув у машинне відділення і був здивований регулярністю, з якою кривошипи та шатуни виконували свій обов’язок. Я взагалі озирнувся навколо, і мені спало на думку, що «Колумбія» зменшилася до розмірів гребного човна. Порівняно із залізними левіафанами, які билися навколо неї в диму й полум’ї, вона нагадувала домашнє ягня, яке вплуталося в бій биків.
Я смутно пам’ятаю, як рухався кораблем із неймовірною швидкістю. Мені здалося, що якби я хоч секунду залишався нерухомим, на мене неодмінно впав би снаряд. Перш за все я пішов на корму, наскільки міг. Я не знаю, чому я пішов на корму, але у мене було якесь туманне уявлення, що якщо передню частину корабля рознесе, я можу вчепитися за задню. Тут я знайшов головного інженера Сміта, його бліде обличчя, яке зворушило мене більше, ніж красномовство, з одного боку воно було забризкане порошком чи чимось чорним, вистріленим гільзою, що лопнула біля гвинта, а інша сторона блищала від поту.
Містер Сміт, здається, не почув банальних, втішних зауважень, які я звернув до нього; але, незважаючи на свій скляний погляд і дуже стурбовану манеру, він показав, що усвідомлює мою присутність, сказавши мені надзвичайно рішучою мовою, яким я був дурнем, бо не зійшов на берег у човні лікаря. Однак я не зрозумів усього, що він сказав, бо дивно
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
сказати, він знову впав у своєму хвилюванні на найширший скотч.