Що стосується другої лінії, призначеної для фортів, то чимало снарядів не впало, як я вже зазначав, багато розірвалися в море біля берега, а багато влучили в схил пагорба й підняли хмари жовтого пилу. Двоє чи троє увірвалися на саму вершину фортів, викинувши тонни землі, яка звисала на небі, як прапор. One exploded a журналу на форті Золотий пагорб, піднімаючи величезний стовп диму.
Під час цього дощу снарядів японські кораблі продовжували велично плисти на південний захід, потім розвернувшись і повернувшись уздовж лінії, майже паралельної до тієї, якою вони прийшли; і я смію сказати, що якби я був у безпечному місці, я б захоплювався їхнім ідеальним порядком і витонченістю, з якою вони здійснювали свою еволюцію.
Після сорока хвилин того досвіду, який я намагався описати, «Колумбія» відійшла від суперницького флоту. Деякий час після того, як ми вийшли з-під снарядів, ми все ще відчували неспокій, тому що постріл з фортів або російський торпедний катер ще могли наздогнати нас; але нарешті флоти, що воюють, і миси Порт-Артура затонули за обрієм, і ми були в безпеці. Зміна була настільки раптовою, що деякий час мені було важко згадати, хто я і де я. Повітря було таким розрідженим, а тиша такою глибокою, що я подумав, чи не пливемо ми в хмарах над найвищою вершиною Кордильєр. Мій голос звучав якось тихо, наче говорив не я, а маленька людина всередині мене, і через барабаніння у вухах я деякий час не міг нікого чути. У мене було туманне уявлення про те, що я бачив шкіпера раніше. Це мало бути приблизно тисячу років тому. Мені було цікаво, що він тим часом робив. Зараз він готував чашу чудового та сильного пуншу. З китайською байдужістю офіціант накривав на стіл до обіду. Господи! була лише пів на першу, а все це сталося протягом останніх чотирьох годин! Офіцери були враженіуважно оглядаючи корабель, так само як ви оглядаєте улюбленого коня, який втік, трощив речі та мав захоплюючі та чудові пригоди. Босий екіпаж «Небесної» підбирав покручені уламки снарядів із щасливими посмішками дітей, що збирали снаряди на березі моря. Тьмяний, далекий голос повідомив капітану про те, що його прапор розірвано снарядом. Капітан не лаявся. Він терпимо посміхнувся, сказавши: «Нічого! Тягніть це вниз, і давайте подивимось на старе ганчір’я!» Ми випили за здоров’я ворогуючих флотів і кожного члена британської королівської родини. Відчуваючи себе сонним і приголомшеним, я нарешті пішов у напрямку своєї каюти, де побачив, що мій мигдалеокий помічник застелив ліжко і тепер робить усе, як він висловився, «все як слід». Коли я засинав, я почув голос східного бонзи, який співав літанію невідомою мовою. Це був капітан, який неухильно прокладав собі шлях до герцогів і герцогинь Брауншвейгського дому.