Весь цей час тривав гігантський стукіт і гул, але в мене не було ключа до нього. Це було як слухати люди сваряться невідомою мовою. Відчуваючи, що війна — це омана, я пішов спати тієї ночі в китайську халупу біля підніжжя Шушаня; але приблизно через півгодини після того, як я задрімав, я раптом прокинувся з гуркотом уявної гармати у вухах і був більше вражений великою тишею, ніж якби поруч зі мною гриміла ціла батарея.
Близько середини ночі мене розбудив брязкіт справжнього мушкету, очевидно, зовсім поруч. Дехто з російських офіцерів, які спали зі мною в одній хатині, вставав, запалював свічки і неспокійно рухався, в позі людей, які прислухаються до наближення відвідувача; але ніхто з них не вийшов на вулицю, і нарешті стрілянина вщухла, і ми всі знову лягли спати.
На світанку вранці в середу, 31 серпня, мене розбудила канонада, така гучна й безперервна, що я в паніці вибіг з дому. Сцена була захоплюючою, був прекрасний світанок. Небо було абсолютно чисте від хмар. Місяць світив яскраво, а поруч з ним горіла одна блискуча зірка. У повітрі було рівно стільки темряви, щоб якомога краще висвітлити яскраві безперервні спалахи осколків, і достатньо рожевого світла світанку, щоб дим від розривних снарядів виглядав як м’які ворсисті хмаринки, з яких виринають ангельські голови на відомій картині Мурільо. По всій сцені було поширене estilo vaporoso цього великого майстра. Це був ранок, коли Святе Дитя могло з'явитися святому Антонію.
Я піднявся на Шушан і дивився з цієї височини на сцену надзвичайної краси. Велика рівнина Ляо-хо була вкрита шаром туману, який,
торкаючись сонячних променів, мав вигляд срібного моря, з якого на півночі піднімалася знаменита стара пагода Ляоян і блискучі стіни й ворота того, що майже здавалося Священним містом. Приблизно за годину цей великий білий килим було згорнуто на день, і багата рівнина була залита сонячним світлом, але досі не було видно жодної живої істоти. Глядачі були присутні, але сцена була порожня.
На центральній вершині Шушан генерал барон Штакельберг влаштувався в зруйнованій корейській вежі, від якої тягнувся ряд телефонних проводів. Я був на східній вершині з полковником Вотерсом, британським військовим аташе, і капітаном Райхманом, американським аташе. Неподалік для аташе було споруджено нібито бомбозахист, але ми всі воліли сховатися за величезною скелею, яка виступала на південній стороні вершини, і через плече якої ми мали дуже гарний огляд на все, що відбувалося внизу.