Від'їзд генерала справив на мене найпохмуріше враження. Я відчув те ж саме, що певно відчули деякі жителі Содому у своїх таємних серцях, коли вони побачили, як мудрець Лот вийшов із їхнього міста.
Над тією горою з’явилося прокляття. Здавалося, усі покинули його. Я відчув, як воно тремтить піді мною. — Бог його знає, що тепер буде, — сказав я в двадцятий раз за сорок хвилин. «Чи не краще нам вийти з цього приводу?» Я був цілком упевнений — хоча мені не хотілося говорити про це в присутності військових, — що ворог підірвав Шусан і що він підніметься до неба за кілька хвилин. Мені здалося, що я почув підземний звук медиаторів.
«Ці японці штурмуватимуть пагорб», — хрипко прошепотів капітан Райхман, додаючи надзвичайно підкреслено: «Ніщо не зможе їх зупинити!»
Я швидко озирнувся через плече, бо переді мною постало стрімке бачення хвилі ревучих фанатиків із закривавленими багнетами, що увінчалися скелею над нами.
До цього я був поранений у руку, і нарешті вирішив покинути цю приречену вершину, яку японці, здавалося, прагнули розбити на атоми. Праворуч обійшла російська колона. Ми чули, як грає їхній духовий оркестр і їхнє дике «Ура! Ура! Ура!», але дивитися на це було неможливо.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
їх через плече скелі, бо там щохвилини розривалися снаряди. Я б віддав рік свого життя за один погляд на видовище внизу — найжахливіше з усіх жахливих видовищ війни — видовище великої багнетної атаки; але ціна була зависока. Це було саме моє життя.
У проміжках між вибухами ми чули за спиною звук, наче розбитих черепків. Це сталося через те, що гільзи та осколки снарядів котилися по скелястому краю гори. Полковник, капітан і я нарешті вирішили здійснити спільний порив. Однак я вирвався з наміром врятувати пляшечку з чорнилом і трохи письмового паперу, які я залишив^у бомбозахищеному ящику; але поки я стояв і вагався надворі, не знаючи, входити чи ні, снаряд з оглушливим гуркотом розірвався в самих дверях.
Серед диму й пилу, що утворився, я побачив кілька пар солдатських ніг, але не зупинився надовго, щоб побачити, чи були вони пов’язані з тілами чи ні. Мабуть, я злетів із цієї гори, як птах, через дві хвилини після цього я виявив, що сиджу на рівнині біля її підніжжя, приблизно за півмилі від неї. Я був покритий глиною, втратив капелюх і один чобіт і перебинтовував руку в німецькомовному госпіталі Червоного Хреста, який складався з кількох великих солом’яних матів, розстелених на землі й покритих напівголими стогначими чоловіками.