Я дивився на це, охоплений благоговінням, як людина, яка втікає з розбитого корабля, спостерігає, як хвилі з піною набігають на щоглу. Авжеж, сказав я собі, ніщо, чи звір, чи людина, не може жити під такою зливою. Небо було наповнене м’яким, прозорим туманом, який я досі вважав характерним для японського вечора на самоті, а покій уральських козаків, які саме тоді проїжджали вздовж височини на заході, на мить перетворилися на архангелів, коли вони проходили крізь цю тонку завісу пари, і коли мальовничі обриси їх самих, їхніх коней і списів чітко виділялися. проти чудового заходу.
У тому криваво-червоному небі, начебто прямо над головами козаків, а насправді за кілька верст на південний захід, раптом спалахнуло три чудові спалахи білого світла, наче спалена магнієва стрічка — ні, було чотири, п’ять, шість, сім — сім чудових спалахів осколкового світла, які
1 ПРИЄДНУЙСЯ МІЩЕНКО 105
миттєво змінилися невеликими клубами коричнево-жовтого диму, який витончено розчинився.
На північному заході висів величезний чорний клуб хмар, передвіщаючи грозу; і на цьому чорнильному фоні блискавка грала майже безперервно. Ще не було грому, але грім пролунав пізніше.
Буря, що насувалась, принесла передчасно ніч; але сонячне світло, яке було погашене, було замінено червоним факелом із двох сіл біля Ляояна, які росіяни підпалили.
На півдорозі між Ляояном і Шушанем, але трохи на захід, знаходиться гай, під яким генерал Куропаткін, верхи на білому коні, оточений своїм штабом і охороною амурських козаків зупинився, поки російські резерви наступали проти японців, які загрожували їх правому флангу.
Тим часом гуркіт артилерії подвоївся. Темрява наближалася, і гармати гриміли з великим гнівом, тому що вони знали, що вони мали лише короткий час. І коли вони досягали рівня гучності, який, здавалося, неможливо було перевищити, якась велика розлючена батарея раптово й несподівано давала вихід серії приголомшливих вересків, які, здавалося, мали розколоти гору від основи до вершини.
Нарешті вибухнула довготривала загрозлива гроза, і, наче вражена гнівом небес, земна артилерія поступово стихла, останні спалахи осколків розривалися в темряві над Шушанами, ніби підкреслювали важливість цієї позиції. Згодом з певними проміжками продовжувався тихий вогонь, але нарешті настала тиша.