Я був радий, що він погодився провести мене до капітана, оскільки тепер я цілком усвідомив свою небезпеку і бачив, що потрібно зовсім небагато, щоб змусити цих переляканих, невігласів застрелити чи зарізати мене. «Капітан», — сказав я собі, «4< чудово зрозуміє ситуацію і негайно відпустить мене». У цьому я зробив велику помилку, бо капітан виявився у двадцять разів більш наляканим, ніж солдати. Він стояв із кількома людьми на посту за кілька кроків від стежки, по якій я йшов зі своєю охороною; і коли я почув його пронизливий, нервовий голос у темряві, запитуючи нас, у чому справа, я почав боятися, що це все зі мною, і моя уява гарячково активізувалася. Я відчув, як багнет жорстоко встромився в мій живіт, я відчув, як вістря прийшло з жахливою глекою в мій хребет. Мене жорстоко розбили по голові кийком. Я почув, як мій череп піддався від удару. Я побачив себе лежачим на землі, вмираючим, і моя забинтована рука слабко смикалася. Я побачив у газетах короткий абзац, де говорилося, що я загинув від японського снаряда.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Коли обставини мого арешту були пов'язані з капітаном, він аж скаженів від хвилювання.
«Введіть його! Введіть його!» — кричав він, розмахуючи руками, як маніяк. "Він шпигун. Він японець. Дивіться, щоб у нього не було зброї. Револьвер. У нього обов'язково є револьвер. Обшукайте його ретельно. Тримайте його за руки. Він небезпечний хлопець".
З обох боків від мене став солдат і тримав мене за руки, водночас ведучи мене вузьким проходом, що проходив між двома глибокими траншеями. Я побачив, що мене ведуть у криту споруду з парапетами, траверсами та бомбозахистами. Вартовий недбало помахав ліхтарем у бік ряду чорних роззяв trous de loup із загостреними кілками внизу. Я відчув увесь жах людини, яку ведуть у кімнату. Задніх підняв схвильований капітан, який весь час жестикулював і еякулював.
Коли ми пройшли через вузьку дошку, що перетинала глибоку канаву, і спустилися на невеликий дворик під поверхнею землі, я відчув, що моє життя у великій небезпеці, і я підтвердив свої найгірші побоювання, коли у світлі темних ліхтарів, що спалахували мені в обличчя, я побачив капітана. Це був худий, нервовий на вигляд чоловік, з рідкою бородою пісочного кольору та сірими очима, які вирячилися в його голові, коли він дивився на мене. Я зрозумів, що довготривала втома й хвилювання в поєднанні з браком їжі й сну призвели його до стану нервозності, мало схожого на божевілля; і, на жаль, його нервозність, очевидно, заразила необізнаних солдатів, які утворили кільце навколо мене, і на чиїх білих, переляканих обличчях я міг прочитати не більше сліду жалю, ніж тигр міг би побачити на обличчях кільця мисливців.