Треба визнати, що ця країна була не найкращою для вершників, бо всю землю обробляли зі звичайною жахливою ретельністю китайських землеробів і пересікали нескінченними маленькими хребтами, які в будь-якому випадку досить шкідливі для коней, але які цього разу погіршилися через незліченні мільйони гострих стебел кіаолян, якими вони були вкриті.
У першу ніч після перетину річки Хун ми зупинилися в Сифонтаї, а наступного дня повернули на південь і продовжили марш на південь, поки не досягли Їнькова.
У той самий день, коли ми дісталися Сіфонтаю, наші розвідники повідомили про пожежу в селі на південному сході, але я мав зробити висновок, що це було не мав жодного значення і, ймовірно, був випадковою пожежею, якби не те, що сталося наступного вечора.
На другий день ми дісталися села під назвою Йовдієзе, поблизу злиття річок Хун і Ляо, і саме тут ми вперше зустрілися з японцями. Ближче до вечора наші передові розвідники наздогнали невеликий загін ворога, що везли транспортний потяг, що складався з двадцяти китайських возів, наповнених сіном і кіолянами.
Основна частина нашої колони — тобто права колона — не встигла дістатися до цих візків, як ми помітили величезну хмару чорного диму, що піднімалася з сусіднього села і висіла в нерухомому повітрі, це було віщим знаком для нас і попередженням для всіх японців на десятки миль навколо. Раніше я був схильний глузувати, коли почув, як росіяни заявляли, що кожен спалах світла чи стовп диму, які вони бачать удалині, є «сигналом»; але в природі цієї пожежі не могло бути жодних сумнівів, бо офіцер Терсько-Кубанського полку, який увійшов до села, виявив, що палаюча хата оточена порожніми консервними банками з гасом, вміст яких, очевидно, було вилито на будівлю.
Саме в цей день я побачив останнього свого друга Буртіна, французького офіцера, якого було вбито наступного дня. Він переїхав із центральної колони до моєї колони, тобто лівої колони, разом із молодим сотником на прізвище Турбін, якого супроводжувало з десяток верхнюдинських козаків, і я досі бачу його, по-арабськи зігнутого вперед, на козацькому сідлі, вишукане, нетерпляче обличчя ентузіаста.
скануючи горизонт і не звертаючи уваги на все, що є поблизу.
Коли настала ніч, ми побачили вогонь за вогнем, що розпалювалися на сході, один далі від іншого, найвіддаленіший, ймовірно, горів на легкій відстані від Йентая. Це, безсумнівно, були сигнали, і коли я з пагорба спостерігав, як жахливе бойове полум’я «мчить на схід», я не міг не пригадати опис Клітемнестри сторожових вогнів, які принесли в Аргос звістку про падіння Трої, і водночас подумав, наскільки яскраві образи найвойовнішої поезії, зрештою, нижчі від лисої правди «справжнього».