«Клянуся юпітером! Тут японець, точно», — сказав я собі, залазячи на вантажівку, щоб краще побачити внутрішню частину вищезгаданої западини. Однак я був розчарований; бо всередині там мирно спав молодий китаєць, з кіскою і весь повний. Однак подальші роздуми змусили мене засумніватися в справжності цієї кіски; але навіть якби там був японський солдат у повній формі, я, звісно, не вважав би себе виправданим за цих обставин повідомляти про його присутність. Це не моя справа.
Пасажирський потяг із Ціньміньтуна мав відправитися о 9.30 ранку, і полковник Плаутін послав на станцію офіцера та козацьку варту, щоб оглянути його. Більше вони нічого не зробили. Козаки щосили дивилися на китайських пасажирів, якими був навантажений потяг, а китайські пасажири тупо дивилися на зброю та вовкуваті бусби росіян.
Потім на місці з’явився начальник станції і розповів нам про деяких російських дезертирів, які пройшли цим шляхом кілька днів тому. Сказавши це, він замовк, щоб побачити, чи ми зізнаємося, що це були ці дезертирів, за якими ми доглядали. Він також конфіденційно сказав мені, що з моєї мови йому відомо, що я англієць, а потім спробував витягнути з мене інформацію. Митьом я побачив, що він став іншою людиною відтоді, як я бачив його востаннє. Хтось гальванізував цього Oriental. Він мав телеграму з Пекіну, і я мав справу вже не з китайцем, а з чарівником Моррісоном чи спритним Кіндером.
— Пилипе, — сказав я, звертаючись до свого козака, — ти мене питаєш, де англійці. Ну, англійці тут.
Близько другої години дня ми вирушили в похід додому. По дорозі ми зібрали отару гарних овець, за яку заплатили. Невдовзі, перебуваючи на відстані приблизно дванадцяти верст від Та-хошаня, ми відібрали велику кількість худоби, але китайські власники відмовилися, як мені здавалося, упертою й роздратованою манерою дозволити нам її мати. Ми сказали, що за них заплатимо, а вони сказали, що грошей брати не хочуть. Вони не хотіли продавати свою худобу; вони хотіли їх повернути негайно. Це було все. Серед галасу, викликаного цією несподіваною впертістю, поза увагою залишився випадок, що стався на фронті. Але невдовзі на повній швидкості прибіг козак, щоб доповісти про це. Один із двох чоловіків, які завжди їздили на деякій відстані попереду авангарду, був застрелений хунгузами. Відразу ж худобу покинули, овець також, і ми всі рушили вперед галопом.
«Хунгузе! Хунгузе!» — слово «капелюх» йшло в рядку.
Здавалося, ми думали, що це просто питання
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]