Мій кінь був смертельно втомлений після великої роботи, яку він виконав за попередній тиждень, тому я багато ходив пішки. Можливо, я був втомлений більше, ніж він, але тоді він був абсолютно необхідний для моєї безпеки. Надзвичайно, який інтерес до свого коня під час війни. Він стає частиною власного тіла, і за ним доглядають з відповідною турботою. Ви більше стурбовані тим, що у вашого коня падає апетит, ніж вашим власним. Ви набагато більше цікавитеся його копитами, ніж своїми власними мозолями. Ви часто оглядаєте його спину, щоб переконатися, що на ньому не з’явилися виразки. Ви кладете ковдру під сідло з такою ж дбайливістю, як кладете шаль на плечі прекрасної леді. Тепер я розумію, чому статуї великих воїнів завжди зображують їх верхи на конях. Ще одна причина, чому я пішов пішки, полягала в тому, що, незважаючи на мої важкі хутра, я відчував мороз на коні.
Внаслідок виснаженого стану та ваги карабіна й патронів я часто відставав, після чого козаки кликали Пилипова чекати свого господаря «господаря кореспондента».
(Мсьє кореспондент). Коли ми нарешті дійшли до Ляо-хо, я був надто втомлений, щоб дивитися на це. Єдиним моїм бажанням було знайти вільний «канг» у селі, де ми зупинилися, і мушу з соромом зізнатися, що цієї різдвяної ночі я без жодної частки співчуття — фактично лише з роздратуванням — чув голосіння жінок і дітей, яких вигнали з ліжок і будинків у ту годину ночі, щоб звільнити місце для втомлених і відчайдушних солдатів.
В одному незайнятому будинку, який я та деякі офіцери нарешті виявили, ми зіткнулися з несподіваною опозицією. Ворота були забарикадовані, і коли ми перелізли через барикаду, нас зустріли три високі постаті, всі з голови до ніг одягнені в біле, які підняли руки й урочисто попередили нас не заходити. Виявивши, що ці люди були мусульманськими китайцями і оплакували свого батька, чиє мертве тіло лежало всередині, ми в паніці відмовилися й пішли в інше місце.
Пізно наступної ночі, коли ми спали в іншому селі на східному березі Ляо, нас розбудив розвідник, який прийшов, щоб сказати нам дещо наляканим тоном голосу, що він чув барабанний бій («барабан») у селі, де ми спали минулої ночі. Не можу сказати, чи ця моторошна вистава мала відношення до нашої спроби увійти в будинок смерті. Ми не зупинялися, щоб побачити. Але, як би це не здавалося дріб'язковим, слабкий дріб того китайського барабана, що бив уночі на замерзлому березі Ляо-хо, вразив мою уяву так само сильно, як усе, що я бачив або чув протягом усієї війни.
РОЗДІЛ IV
Просування трьох колон Міщенка було найкращим з тієї видовищної точки зору, яку я бачив під час війни, і, якщо не дуже успішним, то, у всякому разі, було найсміливішим підприємством, яке розв’язували росіяни.