Ліва колона складалася з донських козаків і Кавказької бригади. Воно перебувало під командуванням генерала Тілешоффа, а за ним йшла Зайбайкальська батарея, солдати якої несуть перед своїми чорними автобусами металевий сувій, що вшановує їхню хоробрість під час битви на Боксері. Крім того, була кінна піхота, прекрасна група людей, яка повинна була сама перенести станцію Їньков 12 січня. Як відомо, кожен російський піший полк мав близько сотні кавалеристів. Оскільки за умов, які тоді панували на фронті, ці вершники були там непотрібні, їх усіх поки що призвали до загону Міщенка, який, отже, становив близько 7500 чоловік. З цієї сили час від часу відокремлювалися різні партії з метою перерізати залізницю, але про це пізніше. Четверо Максимів йшли з Дагестанським полком Кавказької бригади, але не кавказці повинні були працювати на цих гарматах. Для цього з Петербурга були привезені навчені люди. Вони були під командуванням капітана Чапліна, багатообіцяючого молодого офіцера служив у артилерії у Варшаві, але, на жаль, був першим, хто загинув під час цієї експедиції.
У другій половині дня першого дня всі наші різні колони зустрілися в селі під назвою Сіфонтай, на схід від річки Хун, і яке це було мальовниче зібрання! Коли я намагаюся перерахувати різні сили, які його склали, я відчуваю схильність, подібно до Гомера, звернутися до дочок Юпітера, щоб вони мені допомогли, бо сам я не в змозі віддати належне настільки обширній темі. Це була одна з найскладніших сил, які коли-небудь зустрічалися в Азії, сила, гідна «могутнього бегемота Московії, владики, що нараховує триста мов біля слідів свого трону». До неї входили буряти, тунгуси, баскири, киргизи, горці з Дагестану, татари, козаки Оренбурга, козаки з Дону, діти тих людей, які здобули такі перемоги в Італії під проводом Суварофа, які взяли в полон Наполеона під Мало-Ярославцем, які гнали Жероніма Бонапарта з його трону, які розбили свої намети в Єлисейські поля, буряти, чия раса породила «найжахливіші явища, якими коли-небудь бичувало людство... монгол Чингісхан», нащадки людей, які пішли за Бичем Божим, плосконосі калмуки, чия сама назва нагадує ту велику втечу до Китаю, яку увічнив Де Квінсі, нащадки запорозьких козаків, що напіврелігійний орден кровожерливих целібатів, які влаштували своє лігво на островах пониззя Дніпра. Сила Міщенка, здавалося, містила в собі всі елементи Жовтої Небезпеки в поєднанні зі слабким натяком на мусульманську Небезпеку.