Саме їхня безмежна здатність діяти змусила японців перемогти у цій війні, і це зробило їхню розвідку набагато кращою за російську; але, кажучи це, я не хочу дискредитувати полковника Агородінкова. Насправді я був здивований, що він міг зробити стільки, скільки зробив, враховуючи ненадійні інструменти, з якими йому доводилося працювати. На жаль, будь-яка європейська нація, яка потрапить у проблеми з Японією, матиме такі ж ненадійні інструменти, на які можна покластися. Мова піде про гроші проти патріотичного фанатизму.
Агент російської спецслужби в Мукдені — мушу пояснити, що цензори були агентами спецслужб — одного разу зізнався мені, що він вважав абсолютно неможливим отримати інформацію з Японії.
u Це дивовижно! – сказав він. – Країна ніби герметично закрита. Ми не можемо встановити зв'язки. Ми не можемо отримати жодних новин про військові переміщення».
Це був приблизно той час, коли переслідуваного польського патріота, який утік до Токіо, проклинаючи царя та всі його твори, холодно зустріли японці, які не втрачали часу, побачивши його на борту першого пароплава, що відправлявся.
Звичайно, росіяни отримали певну інформацію. Як японці, і як кожен політичний чи прес-агент, який піклувався про витрати грошей, вони отримували всі телеграми, які передавали китайськими проводами. Кореспондент російської газети, діючий, мабуть, за
Російський агент у Шанхай-Квані, з яким він жив, купив мою телеграму про рейд Міщенка через касу залізничного телеграфу в Шанхай-Квані, так само, як ви купуєте коробку сигар у тютюновій крамниці, і, коли я приїхав до Тяньцзіня, росіяни знали все про моє послання. Це не дивно з мого боку, тому що потім я зустрів відповідного кореспондента в Шанхаї, і він беззаперечно визнав, що зробив.
Особливістю росіян у Тяньцзі було те, що, коли їх знайомили вперше, вони завжди запитували мене з якоюсь дивною інтонацією в голосі: «Що вас сюди привело?» — і незабаром я побачив, що це був пароль, яким обмінялися їхні секретні агенти. Я ніколи не намагався дізнатися, якою була відповідь, але, хоча я завжди залишався поза зачарованим колом, я відчував, що росіяни мені беззаперечно довіряють.