Проте того ж дня я повернувся. Падав сніг і холод (20° нижче точки замерзання, коли я починав, але приблизно через день, здавалося, минув до 50° нижче точки замерзання). Зі мною не було козака, бо Пилипович був із Міщенком, але я вважав за конче потрібне негайно пояснити справу генералові; Тож я вирушив сам, але дуже туманно уявляв собі, куди їду, бо знав, що Міщенко покинув свою стару квартиру й перебуває далеко десь унизу, вздовж Ляо-хо.
Під вечір я дійшов до села Сахудяпу, звідки Міщенко вирушив у свій знаменитий рейд; але оскільки тепер це була штаб-квартира генерала Ґріппенберга, дуже суворого дисциплінарного працівника, який найбільше був божевільний від моєї втечі і який негайно відіслав би мене назад до Мукдена, якби я наважився його відвідати, я проїхав повз так швидко, як міг. Холод тепер ставав ще сильнішим через різкий вітер, що дув з півночі і який, здавалося, проникав до мозку моїх кісток, хоча йому доводилося проходити не менше ніж через три товсті пальта, кожне з яких було підбите овечою шкірою. Він також накидав снігу мені на очі, так що я ледве бачив, і, в усякому разі, не було чого бачити — нічого, крім величезної снігової рівнини нескінченної пустелі. Мені було неможливо розрізнити на горизонті, де починається небо і де закінчується земля. Я ніби потрапив у величезну кулю снігового кришталю. Жодні слова не можуть передати похмурість цих полярних відходів.
Нарешті я зрозумів, що таке північна зима, і зрозумів силу Некрасовського опису того страшного монарха:
У могилах король Зима сказав: Крижаними квітами я прикрашаю мертвих; Морозю кров у живих жилах, А в живих головах морозжу мізки.
За таких обставин я був радий зустрітися з рудобродим донським козаком, який сказав мені, що він їде приєднатися до загону генерала Міщенка. Нам вдалося поспілкуватися, за модою, на досить різноманітні теми і, нарешті, швидко подружилися.