що колишня будівля була самим вокзалом або, принаймні, деякими з будівель, у яких зберігалися японські магазини. Але смертоносний вогонь ворога все ще тривав, і було легко помітити, що ми не просуваємося. Саме тоді до нас надійшов наказовий наказ генерала Міщенка. Йшлося про те, що ми повинні якнайшвидше відступити до села за сімнадцять верст на північ від Їнькова, і ми не втрачали часу на це. При нашому відступі не було ані найменшої паніки, ані безладу, а в інших загонах, думаю, не було ані найменшої паніки чи безладу. Генерал, мабуть, дав собі годину на роботу, яку мав виконати в Їнькові, і заздалегідь вирішив піти, оскільки ця година закінчилася.
Залишатися було надто небезпечно, особливо з такою складною силою. Якби була здійснена нічна атака, ці різні раси в нашій бригаді, ймовірно, могли б зіткнутися, кожна з яких перебувала під враженням, що інша сторона була ворогом. Оскільки магазини на станції Yinkow залишилися незахопленими, успіх рейду був, однак, неповним. Шкода, що ми не знищили ці магазини. Трохи більше це зробило б.
Я щойно сказав, що ми отримали наказ відступити до села за сімнадцять миль на північ від Мукдена. Ми зробили це в належному стані й дісталися місця призначення за дві години. Це була розумна робота з усіх боків, бо всі інші полки були перед нами, усі, крім Верхнюдинського та інших, які охороняли наш тил. На жаль, село, про яке йшлося, було надто малим, щоб вмістити нас усіх, тож більшості з нас — включно з нинішнім письменником — довелося спати просто неба.
1
не означає приємного досвіду в Маньчжурії в ту пору року.
Наступного ранку ми почули, що 20 000 японців зібралися в Хайчен і збиралися відрізати нас, створивши мережу піхотних постів від цього міста прямо до річки Ляо; але ні ця інформація, ні більш приголомшлива новина про те, що японська піхота просувається до нас зі сходу Їнькоу, не змусила нас анітрохи поспішати.