Нарешті я впіймав блиск місячного світла на величезній кризі й без зайвих слів повідомив полковника Бантінга, що збираюся перетнути річку.
«Але це не річка, — сказав він, — це озеро. Ти зараз далеко від річки».
Ці слова переконали мене, що було безнадійно намагатися втекти тієї ночі, але я вирішив вийти наступного ранку; і коли настав наступний ранок, я скористався нашою затримкою, щоб вирушити в дорогу, щоб сказати полковнику Бантінгу, що я сповнений рішучості залишити його, перетнути Ляо-хо й надіслати свою телеграму з міста Теньшвантай над Ньючвангом, але на китайському боці річки.
Він сказав мені, що Міщенко сам перетне Ляо-хо трохи північніше, і що я міг би супроводжувати його на деяку відстань; але, вивчивши карту, я подумав, що мені буде краще негайно вдарити прямо на захід. До того ж, чим далі на північ я йшов, тим більша небезпека мені загрожувала від Хунгузе,
якого я боявся набагато більше, ніж японців.
Тому я спонукав полковника Бантінга написати мені заяву про те, що я покинув полк з його дозволу, щоб переправитися через річку Ляо, надіслати телеграму з нейтральної території, а потім повернутися до російської армії через Ціньмінтунь. Цей документ виявився корисним пізніше, коли я повернувся до росіян і побачив, що вони працювали в омані, що я зрадник.
Далі я залучив маньчжурця, який привів нас до Їнькоу, щоб той перевів мене через Ляо-хо. Він був молодим сміливцем років дев’ятнадцяти чи двадцяти, мабуть, бандитом, і, боюся, якби японці його спіймали, він би не впорався, бо в його гаманці були купюри в рублях, які він отримав від своїх російських роботодавців. Я міг би також згадати той факт, що я мав кілька телеграм, які командир нашої бригади випадково попросив мене надіслати за ним; і хоч це, очевидно, були приватні повідомлення, японці могли б і мене обійти, якби знайшли їх на мені. Але найгірше те, що я особисто носив з собою банкноти в рублях вартістю близько тисячі фунтів стерлінгів. У цей час кореспонденту з російської сторони довелося везти з собою ці великі суми грошей, оскільки він ніколи не знав, коли йому доведеться надіслати телеграму, яка потребуватиме кожної копійки, яку він отримав, оскільки російські телеграфні чиновники не приймуть систему «одержувач-оплата», яка діє в інших місцях. І якби японський чи російський розвідник спіймав мене, обшукав і знайшов у мене всі ці гроші, я дуже боюся, що він би не пощадив мені життя.
1
Спочатку наш молодий маньчжурський провідник дуже неохоче йшов зі мною, але коли наш звичайний полковий китайський перекладач сказав йому, що я інгва (англієць) і тому є великим фаворитом японців, його вагання було відразу подолано.