«Горілка», що вилилася з лопнули бочок, зібралася на півметра вглиб землі. Чоловіки стали навколішки, щоб випити каламутний напій. Дехто зачерпував її долонями, як зачерпують воду з криниці. Деякі впали в нього тілесними. Багато хто був змочений струменями алкоголю з бочок, що бризкали на них. Бурятські козаки, магометани з Кавказу (віросповіданням забороняло доторкатися до пиття), стрільці, драгуни, всілякі військові люди приєдналися до цього шаленого розгулу; і, з пилом і димом від палаючих магазинів, що клубочилися навколо них, вони були схожі на алкогольних демонів, що борються в пекельному запаху.
Алкоголь зробив деяких з них божевільними чи добродушними, я не знаю що. Я бачив чоловіків, які працювали, як раби, роздаючи своїм товаришам чай, м’ясо тощо, весь час весело сміючись. Один дуже немитий солдат з ентузіазмом взявся роздавати шматки мила! Офіцери крикнули своїм людям, щоб вони зупинилися, і, виявивши, що їхні накази не виконуються, повернулися до мене і сказали: «Всяка дисципліна зникла».
Потім вони самі почали грабувати державне майно з поїзда, який стояв поруч.
Тим часом я дивився на нього з благоговінням і громом, як той, хто бачить маленький, але безпомилковий початок великих подій — перше чудо Христа, перехід Рубікону, похід на Версаль.
Це, сказав я собі, початок la debacle russe, і я єдиний іноземний глядач. Це перша фатальна, безпомилкова ознака розпаду й занепаду великого військового тіла, яке вражало Європу й Азію протягом п’ятдесяти років.
Були невеликі горбки «сухаре» (твердий клей) і гарного, щойно спеченого хліба, але їх ніхто не чіпав. Вони не були достатньо цінні. Куди приємніше було знищити дорогі консерви і розкидати їх по землі, ніж їсти чорний хліб. Любов до знищення заради самого себе охопила солдатів і загрожувала стати неконтрольованою. Дозволити військам грабувати власні запаси — це все одно, що дозволити частково одомашненим тиграм спробувати кров. На жаль для росіян, у них від початку і до кінця війни не було запасів, які можна було б пограбувати, крім власних. А в Тах-сі-Чіао і Ляояні їм було небагато чого грабувати — лише кілька вагонів консервів. У Мукдені та в околицях Мукдена — у Фушані, Куаньшані, Кандалусані та Сухудяпу — вони були випущені на волю через величезне накопичення провіанту. Результатом цього стало те, що під час великого відступу багато п’яних солдатів потрапили в руки хунгузов біля Цінмінтуна і були вбиті жахливими тортурами; і що після російської евакуації залізнична станція в Мукдені була всіяна трупами росіян, які були вбиті і його роздягли китайці, коли він лежав п'яний.