У понеділок, 6 числа, знову було тихо і навіть одноманітно. Це було тим краще для нас, оскільки це показало, що, незважаючи на їхні п’ять-шість загальних штурмів щодня, японцям практично не вдалося зрушити нас із позицій, які ми зайняли на захід і південний захід від Мукдена 4-го. Ще день або трохи більше, і ми закріпилися б на цих позиціях, як ми закріпилися на позиціях на південь від Гун після битви при Шахо. Того дня чи близько того нам не давали. 7 числа Ноги почав один із найжахливіших штурмів в історії.
5, 6 І 7 БЕРЕЗНЯ 273
Вранці того дня приблизно за годину до світанку мене розбудив гуркіт тридцяти російських батарей, 240 гармат і безперервний вибух японських снарядів.
Я не скоро забуду цю сцену. Це був порожній інтер’єр жалюгідної китайської халупи, яку персонал випадково привласнив пізно ввечері напередодні — я можу тут зауважити, що випадково чи надумано ми спали щоночі в іншому селі — і я виявив, що лежу на «кані», загорнутий у російську пелісу, і з цеглою замість подушки. На одному «кані» було кілька полковників, а земля була густо всіяна санітарами, які лежали так, ніби всі вони забиті снарядом. Один, донський козак, навіть спав у дверях.
У сусідній кімнаті горіло світло, у телефоні лунав схвильований голос. Здавалося, було певні труднощі з тим, щоб змусити сторону на іншому кінці зрозуміти, оскільки часто повторювалася одна й та сама фраза. Йшлося про те, що японці наступали проти Фудьятуна, і що це був початок великої загальної атаки з боку ворога. У подальшій розмові часто згадувалися імена генерала Чурніна (доблесного захисника Яншітуна), генерала Руссанова, генерала Павлова (командувач Забайкальської бригади) та інших керівників. Часом у той телефон верещав сам Церпіцький. Іноді це був його ад'ютант Янновський. Тепер спілкувалися з Генеральним штабом у Мукдені; тепер це були деякі з підлеглих керівників на лінії вогню.
Тим часом Забайкальська і Стрієлкова гармати нас мало не оглушили. Дедалі голоснішим ставав гуркіт; швидший, зліший, наполегливіший, задиханіший. І чим більше зростав цей залізно-горлий галас, тим менш впевнено я почувався. Мені здалося, що я можу помітити в цьому жахливому ричанні скигління жаху, виразну нотку страху. Увесь цей галас просто означав, що ті жовті демони були якнайкраще використані для наступальних цілей, тоді як вони мали б, якби вони взагалі були людьми, бути втомленими до смерті своїми незліченними нападами протягом понад тижня. Як ми могли б далі протистояти такому народу?