Це був самий фронт. Це була одна з найгарячіших точок бою, і щоб добре її розгледіти, я зайшов у село. Яке спустошення! Мені спадали на думку біблійні описи міст, спустошених і порожніх, розбитих рукою Бога. Солдати з поблідлими від жаху обличчями ховалися за хиткими стінами. Сіра лінія попереду стріляла стабільно, стабільно, наче це були автомати, прикріплені до землі. Тим часом японська армія з флангу наближалася до Пелінгу, гробниць маньчжурських імператорів.
РОЗДІЛ XIII
7 березня японська армія з флангу зробила раптовий удар на схід, який наблизився до імператорських гробниць і залізниці. Вранці 8 березня я виїхав на північний захід зі своїм другом Рікачевим, щоб подивитися, що відбувається в тому напрямку. Спершу ми приїхали до Хоути (або Хоуха, як називають це росіяни), села трохи на північ від дороги Ціньмінтунь, яке вирізняється пагодою майже такого ж вигляду, як знаменита пагода в Ляояні. Тут ми знайшли штаб Другої армії.
Тоді ми рушили до Пад’язи, за кілька миль на північ від Хоути, але задовго до того, як ми досягли цього пункту, ми дізналися з глухого гуркоту, ударів і безперервного спалаху снарядів, що там точиться жахлива битва. Перед нами сіре одноманітність безлюддя, рівна рівнина тяглася аж до обрію під блідим небом, що здавалося відображенням втомленої землі. О великі, сумні рівнини Мукдена, розірвані снарядами, колесами та кінськими копитами, заплямовані кров’ю й усіяні осколками, ви здається землею, яку Бог прокляв і засудив залишатися безплідною назавжди!
На цій рівнині, як острови, були розкидані згустки дерев, які позначили положення сіл. За селами, які були поруч з нами, лежали російські батареї, які стріляли! бум! бум! неухильно і роздратовано. Їхні снаряди розривалися групами на горизонті, оздобленому деревами, і в п’яти чи шести точках великі смуги полум’я та білого диму вказували, де горіли села. Довга колона росіян почала просуватися над рівниною, посеред якої тепер зловісними чорними хмарами почали вибухати снаряди шимози. Півдесятка разів поспіль вони лопаються майже в одному місці. Це місце було попереду колони і на лінії її маршу. Колона повернула під гострим кутом і уникла небезпечної точки. Він, очевидно, прямував до Пад'язи на північний захід. Здавалося, що все було пов’язане з Пад’язою, де з землі піднімався дим, як дим великої печі, і сонце й повітря затьмарилися. Всі дивилися Падязу. Час від часу батареї проносилися повз з усім брязкотом пожежних машин. Часом вони зупинялися й розслаблювалися, але завжди посилали свої снаряди в бік Пад’язи, за якою накопичувалося щось грізне. Це життєво важливий момент. Воно домінує на залізниці. Якщо Ногі прорветься сюди, все втрачено.