Ми з RikachefT тепер пішли далі на північ. За багатьма низькими глинобитними стінами, що розділяли поля, ми побачили ряди солдатів; і в одному місці не було солдатів, але велика колекція чобіт, шинелей і закривавлених бинтів, що, ймовірно, вказувало на те, що снаряд завдав там великого хаосу. Ми присіли на мить на цьому нещасливому місці з рубцями, щоб поїсти привезеного з собою сиру, як раптом кинувся солдат і благав одного з нас позичити йому на короткий час коня, бо він хотів замовити більше амуніції. Він отримав коня і належним чином повернув його, але не встиг він це зробити, як російська лінія перед нами — вона складалася з полку 1-го Сибірського корпусу — почала відступати. Таким чином, цього дня я бачив, як наша вогняна лінія поступилася в двох різних точках, і в жодному випадку рух не був таким, яким я раніше уявляв собі відступ. Це було не sauve qui peut, бо чоловіки повільно й похмуро пливли назад, прикриті власними батареями.
Вони були надто втомлені, щоб швидко повернутися, а японці були надто втомлені, щоб слідувати за ними. З обох сторін межа людської витривалості була майже досягнута, і, якщо нарешті японці перемогли, це було тому, що їхній фанатизм зробив їх більш ніж людьми.
Тепер ми увійшли до великого лісу, що оточує Імператорські гробниці Пелінга, де, у глибокій тіні під дзюркотливими соснами, стародавні монархи Маньчжурії мудро обрали свій останній спочинок...
місце. Спокій, який панував тут, був разючим контрастом із галасом на вулиці.
Навіть рота солдатів, що проходила здалеку лісовими проходами, здавалась у цьому соборному світлі перетвореною, беатифікованою. Стоячи на тінистій стежці, з ніжним шелестом дерев у вухах, ми з Рікачевим інстинктивно стишили голос, ніби ми були в базиліці. Здавалося, ми випадково натрапили на ковчег, у якому Бог зберіг зразок прекрасного світу, який був зруйнований, розбитий і затоплений потоком озброєних людей. Раптом мені спало на думку, що Всевишній не може бути безжалісним Єговою, про якого я чув.
У великих тінистих чотирикутниках не було ні душі, ні священика в упокоєних стародавніх храмах. Горобці, що будують гнізда, і довга низка гігантських кам’яних тварин, що облягали алею, здавалося, були єдиними мешканцями цієї закритої руїни. Гриви мертвих імператорів ніби охороняли місце.
Однак нарешті китайський провідник обережно висунувся до нас із дальньої хатинки, але, незважаючи на свій безглуздий вигляд, він, мабуть, був дуже засмучений, бо забув попросити у нас, як завжди, грошей, перш ніж відчинити різноманітні окуті залізом двері, що вели до внутрішньої частини Мавзолею. Розраховуючи добре розглянути японців, я піднявся на найвищу вежу, але величезні дерева і білий напівкруглий земляний насип, під яким лежать кістки Нурхачу, завадили мені щось побачити. Ми з Рікачефом завершили день, заарештувавши як японських шпигунів.
Четвер був днем, в який жодна розумна людина