Ще одна підозріла обставина полягала в тому, що китайця приносили до цього будинку останній номер газети «Вьестнеек Маньчурской армії», офіційної російської газети Мукдена, припускаючи, що ця газета мала бути передана японцям, хоча, оскільки в ній розповідалося лише про російські перемоги, я не розумію, як вона могла містити багато новин.
потім або були дуже корисні ворогові. Але якщо ці китайці справді були шпигунами, вони, безсумнівно, були в хорошому становищі, щоб постачати своїх роботодавців новинами, оскільки всі війська, які йшли праворуч від Росії, мали проходити через або поблизу Мадяпу.
Росіяни також вказали мені, що напередодні ввечері великі пожежі, розпочаті китайцями, відкрили ворогові штаби генерала Каульбарса та генералів Мілоффа та Церпіцького відповідно; але я все ще не переконаний у цих аргументах, будучи впевненим, що ці вогні запалили самі росіяни. У той же час я також переконаний, що японці отримали величезну кількість цінної інформації від своїх китайських шпигунів під час бою.
На цьому етапі серед російських офіцерів було багато звичайних балачок про те, що Куропаткін був дуже злий на Каульбарса за те, що той підпалив усі ці магазини», і, знову ж таки, про те, що Мілофф цілком міг би встояти, якби «той ідіот Куропаткін» не наказав йому піти у відставку.
Нарешті ми заблукали в розбухлому потокі людей, коней, гармат, фургонів Червоного Хреста, транспортних візків і захоплених китайських транспортних засобів, що мчали до Мукдена. Пилюка в поєднанні з темрявою була така, що півгодини після того, як я доїхав до Руського, я не міг знайти залізничну станцію. Навколо мене сяяли вогні, але це були лише крапки різного ступеня яскравості в густому темно-сірому серпанку. Вони не більше світили на будівлі навколо, ніж Велика Ведмедиця. Здавалося, ми проминули десятки ліній залізниці, з яких я припускаю, що ми проїхали і переїхали численні під’їзні колії біля ст. В одній із таких колій стояв потяг Куропаткіна. Поїзд Каульбарса був поруч. Хоча купе головнокомандувача освітлювалося електрикою, на столі всередині також стояла акуратно затінена лампа, яка вказувала на студійну невимушеність і літературну відокремленість. Одне вікно яскраво освітленої їдальні було закрито спиною типового офіціанта, що стояв у бездоганному вечірньому вбранні за кріслом господаря, його спина була зігнута під кутом вихованої уваги.