Інші поранені чоловіки, що лежали на землі, продовжували сповіщати нас про свою присутність криками, розрахованими на те, щоб викручувати серце каменя.
Було особливо вражено помітити, як часто вони вживали слово «брат» та інші пестливі звернення, якими російська мова настільки ж багата, як японська мова багата на почесні слова. Ці ніжні слова звернення дуже нагадали мені поетичні вислови гельськомовних ірландців. Так само відбувалося постійне звернення до святих, а особливо до Пресвятої Богородиці. Один тяжкопоранений молився Пресвятій Богородиці Іверських воріт, інший - Казанській Богоматері, третій - Смоленській Матушки. Один вмираючий воїн вигукнув гучним голосом: «О, Миколаю Чудотворцю, Святителю Божий!», і відразу після цього життя його раптово згасло, як лампада перед іконою.
Багато хто з марення вигукував імена друзів, яких, як їм здавалося, впізнав у натовпі чоловіків, що протікав невидимою похмурою рікою. Іван Тихонович! Андрію Петровичу! Один назвав ім'я жінки.
«Bratszi, Pomogeete mnye» («Брати, допоможіть мені!»), — голосив один бідолаха. Офіцер підтримував його, доки не загуркотіла гармата, а потім зумів, після довгої суперечки з артилеристом, посадити його на водійське сидіння, поряд з кількома іншими пораненими, які трималися, не знаю як.
Таким чином ми позбулися багатьох поранених, які майже божеволіли від жаху перед перспективою бути понівеченими китайцями. Кілька разів я завдавав собі великих незручностей, дивлячись на чоловіків, які лежали безмовні й безмовні навпроти дороги, лише для того, щоб виявити, коли вони повернулися до мене обличчями, що від них видихнув запах «горілки», настільки сильний, що я змусив мене похитнутися назад. Вони зовсім не були поранені. Вони були тільки п'яні.
Але, хоч і гнітливий цей голосіння поранених, він не був таким страшним, як мовчання мертвих, над задерев’янілими трупами яких то один, то інший з нас іноді падав. Убогі, непривабливі трупи ці; і все ж у цю мить, о бідні солдати! матері в далекій Росії моляться за вас перед святинями святих, здійснюють довгі паломництва до монастирів, де містяться чудотворні ікони, навіть, відволікаючись від свого горя, плетуть заклинання, такі ж язичницькі за тенором і такі ж східні за виразом, як ті, які багато бідних японських матерів використовують цієї гіркої ночі.*