Невдовзі я втратив би партію, до якої приєднався і з якою зараз завів кілька знайомих, якби не доброта офіцера, який, бачачи, як я постійно падаю, спеціально відказав солдату, щоб той направляв мої блукаючі кроки. Я познайомився з цим солдатом глибокої ночі, і я ніколи не бачив його вдень, так що я до цього дня не знаю про його вигляд, але він здавався спритним, кмітливим молодим хлопцем. Спочатку я часто втрачав його, але потім я помітив, що гострий верх його «башлика», або знімного капюшона з сірого повсті, який він носив на голові, спрямований угору під дещо іншим кутом порівняно з іншими, а також те, що консервна банка, яку він носив на поясі, дивно відблискувала, бо неймовірно, наскільки досвідченим стає людина у виявленні цих нескінченно малих відмінностей, коли вона є для нього було майже питанням життя чи смерті помітити їх. Братська владна манера, з якою він казав мені: «Ну давай, «голубче»! давай, «братецю» (товариш)!», коли я відставав або продовжував відпочивати після наказу наступати, зворушила моє серце, як обійми матері.
Цей таємничий солдат, якого я називатиму «Людина в башлику», дуже швидко знаходив шлях, обходив перешкоди, допомагав своїм офіцерам; і я впевнений, що йому не наказали стежити за мною як за полоненим, бо він завжди йшов попереду, і я міг легко втекти від нього будь-коли. Однак я був дуже радий бути поруч з ним, бо, якби я потрапив до рук якогось дивного загону, я міг би погано повестися. Одного разу він запитав мене, чи я барин (джентльмен), і висловив своє здивування тому, що я не залишився в Мукдені. Я сам був так само вражений.
Я ніс на руці (бо ніч була холодна, але ходьба гріла мене) дуже важке пальто з обшивкою, під вагою якого я часто спотикався; і, помітивши це, солдат люб'язно взяв у мене пальто, сказавши: «Дай його мені> Ой братик (братеєшка)». Протягом кількох годин після цього я був достатньо егоїстичним, щоб спостерігати, як він хитається й перекидається під вагою цього громіздкого одягу, але коли настав світанок, і він, і Ольстер зникли. Я не можу сказати, чи він героїчно впав на узбіччі, все ще стискаючи те фатальне пальто, чи мудро його скинув; але в такий час було більш ніж люб'язно з його боку взагалі нести його.
Звичайно, ми не викинули жодного розвідника, і будь-якої миті ми могли б увійти до воріт смерті.
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
Перед нами була ніч, жорстока ніч, незбагненна, як та жінка, на чолі якої була таємниця. Кожне дерево, кожна фігура були великі від загрози. Одного разу бродяча собака викликала паніку, під час якої кілька наших бійців перестріляли один одного.