Було трохи світла від зірок, і більше, на короткий час, від палаючого села далеко попереду. За кілька миль попереду нас рушнична стрілянина тривала з інтервалами до самого світанку. Здавалося, що ми безупинно стикаємось із загубленими колонами, такими як ми самі, озброєні банди марширують до всіх точок компаса, рухаючись, як блукаючі комети в нічній безодні. Дехто з наших людей завжди гинув у таких випадках, бо кожна сторона сприйняла іншу за ворога й розпочала вогонь. Лише коли поранені почали кричати російською, помилку виявили. Кількох наших людей, які, звичайно, були божевільними, довелося силою змусити припинити вогонь, але зброї в них не відібрали. В одній із цих блукаючих колон Сойкін зустрів свого брата й пішов із ним, бо жоден із інших загублених батальйонів до нас ніколи не приєднувався. У них завжди був якийсь власний таємничий пункт призначення. І все ж, зрештою, ми всі досягли однієї сумної мети.
З тієї непроглядної ночі перед нами час від часу вимальовувалась таємнича постать на білому коні, але, хоча ми кликали її, вона не підходила ближче й не відходила, поки ми не вистрілили в неї, коли вона раптом зникла, кінь шалено скакав, як кінь без вершника. Я подумав із раптовим спазмом жаху, який змусив мене пітніти, що це може бути замерзлий труп кінного молодого сибірського офіцера, який дав мені сигарету на залізничній набережній...
за кілька годин до цього. Якщо це так, то нашу приречену колону веде сама Смерть.
Одного разу, коли ми всі трохи відпочивали, я щойно впав на спину, як побачив у зеніті над собою велику зірку, що спала з неба, палаючи, наче лампа. Це грандіозне небесне явище одразу пригадало мені незрозумілі й жахливі пророцтва Апокаліпсису; і воїни, здавалося, були так само вражені, бо вони казали, що це був слід ангела, який летів, щоб отримати духа, що відходить.
Приблизно раз на годину нам дозволяли лягти на землю й відпочити кілька хвилин. Раніше я дуже цінував цей спокій і став справжнім знавцем земляних лож. Я виявив, що найкращий спосіб відпочити — це лягти навпроти борозни, мої стегна в одній западині, а п’яти — в іншій, потилиця спирається на один хребет, а ноги згинаються в колінах протягом секунди. Раніше мені було так комфортно в цій розкішній позі, що я завжди міцно засинав, коли приймав її, але, на щастя, «людина в «башлеку»» завжди будив мене негайно, так що я ніколи не встигав замерзнути. Незважаючи на сильну втому, солдатам не подобалися ці паузи, бо напружена тиша жахала їх. Чоловіки затамували подих, так що мені здалося, що я чую, як б’ється моє серце. Одного разу в далекому селі похмуро завив пес.