Ми всі разом кинулися надвір. На півдні червоно палало далеке село. Здалеку рвалися снаряди. На небі з'явилися таємничі заграви, наче великі знаки з неба. Примарні прожектори рухалися туди-вперед, як гігантські пальці. Але ми не могли прочитати той таємничий почерк на величезній стіні ночі. Ми не могли припустити, що відбувається. Усе це було гігантською загадкою. Ми не знали, що таємна сітка долі вже була накинута на Мукден, і що ми всі були спіймані її величезним помахом. Тієї ночі я ліг спати в досить неспокійному настрої, бо в такі круті часи навряд чи був якийсь розвиток подій, який би мене здивував. Рано вранці в п'ятницю в повітрі панувала тиша, яка в поєднанні з відсутністю російських солдатів явно тривожила, бо це нагадувало мені насильно через неземний, незвичний спокій, який охопив Ляоян того дня, коли Шушань евакуювали, і який я спочатку вважав незаперечним доказом відступу Японії. Виглядало так, ніби росіяни відійшли вночі, і через відступ мого будинку вони легко могли це зробити без мого відома. Поспішно їдучи вперед, я побачив, що ворота Мукдена тепер охороняють китайці, а не російські солдати, магазини зачинені, а вулиці кишать цікавими та схвильованими людьми. Я трохи хвилювався, коли їхав містом, яке перестало бути європейським, але нічого не могло допомогти, тож я проїхав. Коли я вийшов із західних воріт, то побачив, що Російський вокзал і всі будинки навколо нього палають у вогні, а з різних точок на околицях міста великі стовпи диму й червоні язики вогню вказують на місцезнаходження російських зерносховищ.
За західними воротами я зайшов до храму Лами, де мене добре знали, і побачив, що старий Дай-Лама дуже засмучений підпалом одного з його будинків, у якому були російські магазини. Його роздратування відчуло, що я трохи освіжився; бо це довело, що людська природа, зрештою, не була затоплена та знищена гігантськими лихами, які відбувалися. Як би це не здавалося неймовірним, старий Лама, очевидно, з нетерпінням чекав часу, коли світ відновить свій давній спокій. Однак у той момент він дуже боявся п’яних бродяг, які час від часу потрапляли на його подвір’я, і з великою радістю привітав мій прихід, бо, здавалося, думав, що я буду захисником від цих відчайдухів, і,