наважився вийти з дому, оскільки пилова буря, яка вирувала, не мала собі рівних навіть у запилених анналах Мукдена, а М. Нодо з «Паризького журналу» та містер Р. Х. Літтл з «Чиказьких щоденних новин», які повернулися з фронту, невпізнані їхніми найкращими друзями, і виглядали так, ніби вони котилися в пилу всю дорогу додому, запевнили мене, що, навіть якби я вийшов, я міг нічого не побачити через шторм. Тому я взявся за написання довгої телеграми до «Вісника», яку приніс до цензурної контори на вокзалі. Полковника Пестіча не було вдома, він, мабуть, був уже на півдорозі до Тілінга, але англомовний капітан, який діяв як його підлеглий, взяв на себе відповідальність за мою телеграму і сказав, що перекладе її для полковника. Він запевнив мене, що телеграфна лінія не переривається, і був настільки оптимістичним, що я не тільки заплатив за цю телеграму наперед, але й зробив йому невеликий депозит, щоб покрити витрати на майбутні дроти з Мукдена. Звичайно, він абсолютно нічого не сказав про необхідність залишити місто цієї ночі, і ніхто більше мене не попередив.
Повертаючись до міста, я заблукав через лютість пилової бурі (яка, до речі, виявилася дуже корисною для Нодзу тієї самої ночі), але нарешті я повернув свій будинок у безпеці.
Приблизно шість місяців тому четверо кореспондентів — містер Чарльз Хендс з Daily Mail; Містер Р. Х. Літтл з Chicago Daily News; Ми з містером Джорджем Денні з Associated Press орендували, коли приїздили до Мукдена, великий китайський будинок, який стояв у застарілому місці під величним південно-східним кутом старовинних зубців Мукдена.
Пізно ввечері 9 березня деякі з кореспондентів — нас залишилося лише шестеро, і я був єдиним британцем серед них — обговорювали в цьому будинку положення справ. З нами були три американських аташе і один британський аташе1. Це був серйозний і драматичний момент. Ми чули, що Ногі зруйнував залізницю на північ. Ми також чули, що його ремонтували, але не були схильні в це вірити. Ми чули, що Оку прорвав лінію на південний захід. Тепер було зрозуміло, що битва програна. Гігантська армія Московії йшла на шматки. Вся тканина може зруйнуватися в будь-який момент, і катастрофа буде жахливою.
Ми відчували відповідальність людей, на яких прикутий погляд усього світу. Ми були єдиними представниками Англії, Німеччини, Франції та Америки — єдиних білих держав, які зараз залишилися на поверхні землі — у битві, яка змінить хід історії; і поки ми стояли там, коли Жовта хвиля перекидалася над нами, нам майже здавалося, ніби стару Європу було скасовано. Ми розмовляли серйозно, як посли, обтяжені великою місією.