Довго ми чекали в тій долині, і я скористався затримкою, щоб змусити старшого вцілілого російського офіцера написати в моєму блокноті коротку заяву, в якій описав мою участь у цій справі, тобто сказав, що я докладав усіх зусиль, щоб приєднатися до відступаючої армії, і що я діяв правильно весь час, поки був у партії. Я вважав за потрібне зробити це, оскільки росіяни — надзвичайні люди, які вигадують і вірять історіям про шпигунів і зрадників; але коли японці побачили мене таким, так би мовити, закритим, з російським лідером, вони послали гінця, який дуже ввічливо сказав мені, що, будучи не військовою людиною, я не повинен сидіти з російськими офіцерами, а повинен підійти і привернути увагу японського персоналу світлим обличчям. Я послухався цих інструкцій і, зробивши це, негайно заснув і проспав кілька годин.
Тим часом поранених занесли та надали допомогу. Потім російських офіцерів і солдатів повели. Деякі з чоловіків міцно спали і відмовлялися вставати. Я бачив, як маленький японець близько півгодини обережно намагався розбудити одного великого велетня, який хропів, лежав на землі, і який, навіть коли збуджений і став прямо на своїх величезних ногах, став образливим і погрожував
боротися. Здавалося, чоловік був випив, але, незважаючи на його хуліганство, японці, згідно зі своїм незмінним звичаєм, не вдалися до сили. Вони просто посміхалися і, здавалося, вважали процес смішним. Це було так, наче великий сірий велетень був неслухняною дитиною.
На відміну від крикливих і кремезних росіян, японські офіцери здавалися по-особливому худими, стрункими і жіночими, а їх стримана і лагідна манера значно підсилювала це враження крихкості. Після тривалого звикання до великої російської руки я вважав їхні руки надзвичайно маленькими й тонкими, а все інше в них здавалося мені пропорційним. Вони не дуже цікавилися захопленою здобиччю, картами, пляшками, конями тощо, але я бачив, як один із них довго тримав у своїй тонкій руці велике розп’яття й довго й з цікавістю дивився на нього. Одна з наших офіцерів виявилася жінкою. Це була досить жорстка жінка років двадцяти п’яти чи двадцяти шести, одягнена в повну форму підпоручника піхоти та з коротко підстриженим волоссям. У ній не було ані найменшого страху чи збентеження; вона, здавалося, була абсолютно байдужа, і щоразу, коли їй чогось хотілося, вона просила про це голосом, який, хоч і був жіночим, мав у ньому чіткий рішучий тембр, що вказує на звичку командування.