Японці проявили великий такт, розібравшись з цим незвичайним захопленням. Навколо неї не було юрби, і ніхто ні поглядом, ні знаком не видав того, що знає її таємницю. Деякі рядові з цікавістю дивилися на неї здалеку; але, здавалося, японські офіцери справді дуже цікавилися нею розглядати її просто як звичайного старшого лейтенанта. Однак у штабі Курокі їй дозволили якомога більше усамітнитися.
Самі японці не були дуже стриманими людьми, тому це відкриття скоріше вразило їх, але дивовижно, наскільки добре їм вдалося зі свого боку усунути небезпеку для жінок із поля військових дій — набагато краще, ніж це вдалося англійцям у Південній Африці чи американцям на Кубі. Навіть жінкам-медсестрам не дозволялося змішуватися серед поранених так вільно, як на російському боці, і я сподіваюся, що я ні в якому разі не відбиваюся на Сестринстві Російського Червоного Хреста в цілому, кажучи, що серед них можна було знайти жінок, які були негідні того халату, який вони носили. Ці жінки рідко були професійними медсестрами — зазвичай вони отримували священний одяг сестри милосердя, щоб мати можливість слідкувати за якимось впливовим коханцем у цій сфері.
Я припускаю, що з російської сторони були випадки, коли чисті жінки одягалися як чоловіки, щоб слідувати за своїми чоловіками та коханцями, бо такий спосіб настійно рекомендував би себе романтично налаштованій російській дівчині. Смію сказати, що японці зі своєю звичайною ретельністю зберуть усі факти, що стосуються цієї теми, і колекція має бути дуже цікавою. У деяких випадках дівчата деякий час проходили як молоді солдати, поки страх перед громадськістю та обов’язковим купанням на японській карантинній станції не змусив їх розкрити свою таємницю. В інших випадках жінки, чиї коханці були захоплені в полон, в'їжджали в японські ряди і здавались, щоб мати можливість знову приєднатися до своїх коханих у Мацуямі.
Тепер кожен із російських рядових прикріпив до своїх погонів бірку, таку, як експрес-компанії в Америці прикріплюють до вашого багажу, і всю партію відправили до штабу Курокі приблизно за вісім чи дев’ять миль. Мені сказали, що пришлють з наступною партією. «Ми сподіваємося захопити ще один невеликий загін, — сказав капітан Такасіма, — і вас відправлять до штабу з ними».
Я скористався цією нагодою, щоб поговорити з капітаном на конфіденційну тему. Затамувавши подих, я зізнався, що маю при собі заряджений револьвер і патрони. Я був готовий здати його, але капітан зі сміхом відмовився наполягати на моєму роззброєнні,
II Зберігайте все, що у вас є, — сказав він весело, — ви кореспондент, і ми не хочемо нічого від вас брати.