Не помітивши спершу, що йому стріляли в голову, ми розпороли груди його пальта. Навколо його шиї та всередині сорочки було шість чи сім найкрасивіших релігійних медалей і мініатюрні «ікони» зі срібла та золота, підвішені на тонких ланцюжках із чистого золота.
Офіцери анітрохи не лякалися долі полковників, бо продовжували їх викривати...
себе необережно, і були вбиті чи поранені один за одним. Хороші стрільці, очевидно, відбирали їх.
Ці події заморожували кожного з нас страхом, постійно лунали вигуки «Господи Боже!»
Рядовий солдат, очевидно, речник кількох інших, тепер підійшов до мене на руках і на колінах. На його обличчі текли сльози, які чистили канали по його запилених щоках, і він благав мене піти до японців і благати їх припинити вогонь.
11 Ти англієць, Батюшка (маленький тато), — сказав він, — а японці зроблять усе, що ти їх попросиш.
Я відмовився і сказав йому, щоб він запитав одного зі своїх офіцерів, але він сказав: «У нас немає офіцерів. Ці офіцери взагалі не належать до нашого полку» і продовжував благати мене, доки я не сказав йому, що вогонь буде припинено.
Але минули кілька годин, перш ніж воно зникло, і мене поволі осяяло жахливе переконання, що японці не мали наміру пощадитись. Зрештою, вони були кровожерливими язичниками, якими їх представляли. Казки, які росіяни розповідали про свою дикість, були правдою. У них уже було надто багато в’язнів. Наш натовп був би їм лише на заваді, тому вони вирішили стріляти з усіх сил, а потім добити нас багнетом. Я збирався мати переконливі докази японського варварства, але я ніколи не доживу до того, щоб розповісти цю історію.
Коли я втратив будь-яку надію, вогонь раптово припинився, і в далекій точці праворуч від нас довга шеренга людей піднялася з-під землі та швидко посунула вперед.
до нас. Порядок, у якому вони марширували, і сонячне світло, що мерехтіло на їхніх широких багнетах, свідчили про те, що вони були солдатами, а коли вони підійшли ближче, їхні уніформи та малий зріст засвідчили, що вони японці.
Далі вони прийшли, як я часто бачив їх багато років тому на плацу Аояма. У той час, мушу сказати, я був вражений їхніми чудовими французькими одностроями не більше, ніж якби вони були помаранчевими оркестрами, що маршували вулицями Белфаста 12 липня; Бо ким вони були, як не переписувачами, птахами в позиченому оперенні, людьми, які, як і всі азіати, зникнуть перед білою армією, як грішники перед гнівом Божим?
Але тепер все було інакше. П'ятдесят тисяч загиблих зробили цю форму історичною. Багаторічна боротьба поставила їх серед легіонів Цезаря та старої гвардії Наполеона.