Я бачив, як вони під час імітаційного бою в Кумамото виконували під очима Мікадо вчинки, які всі присутні іноземні військові оголошували неможливими в реальній війні. У Маньчжурії я бачив, як вони кілька разів доводили, що ці іноземні критики неправі.
Тепер я мав побачити їх ближче, ніж будь-коли в своєму житті. Вони з’явилися, всі однакового розміру, усі дивовижно однакові, ніби їх виліпили з однієї форми. Вони йшли швидким пружним кроком, поки я не розрізнив кожне безбороде обличчя хлопчика, поки не побачив довгий ряд блискучих білих зубів і блискучих чорних, як смолисто, очей.
Це був небезпечний момент, бо про російську зраду вони чули стільки ж, скільки й росіяни японської зради, а якийсь необачний вчинок божевільного російського солдата міг коштувати нам усього життя. З гидкого блиску в їхніх розкосих очах, з кута, під яким вони тримали рушниці, я зрозумів, що вони готові на все. Але їм не було чого боятися бідних русичів, які весь час стояли спокійні, як стадо корів.
Побачивши, як ворог наближається, щоб їх роззброїти, вони, здавалося, зняли з голови велику вагу, і вони навіть пожартували. Один із них запитав мене, чи я японський офіцер, і, не чекаючи відповіді, висловив своє відверте захоплення тим, як я це зробив. Він навіть похмуро поглянув на товариша, на чиєму обличчі, як йому здалося, можна було помітити легкий відтінок несхвалення. Один офіцер порадився зі мною щодо найкращого способу здати меч.
«Викинути, — ласкаво запитав він, — чи віддати?»
Другий офіцер кинувся вперед, щоб запитати, чи слід йому продовжувати чи ні дмухати в трубу, щоб оголосити cesses feu; але в цьому останньому пункті моєї думки не дочекалися, оскільки всі одночасно заревли на хорунжого, щоб той дмухнув щосили. Крім того, всі кричали на всіх, щоб вони продовжували махати білими хустками. За кордоном ніби склалося враження, що якщо хтось на мить перестав махати чимось білим, усе пропало.
Японці були тепер у межах сорока ярдів від нас. Попереду їх йшов задиханий маленький унтер-офіцер. Мовні труднощі залишилися, але це була перешкода, яку легко відмахнутися.
Росіяни привітно кричали «Ходя!», дружно
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
термін, який вони застосовують до китайців, коли хочуть, щоб останні прийшли до них. Японці вигукували більш незвичайною китайською М Лі! Лі!» («Іди! іди!») Одночасно кілька солдатів кинулися до нас, важко дихаючи, пожираючи нас своїми мигдалевими очима, все ще не впевнені, що не буде зради.