Висока вежа Ляоян височіла наді мною; мерехтіли вогнями будинки російської слободи; Здалеку потрійна вершина Шушан виглядала такою спокійною, наче ніколи не знала осколків. Я пройшов дорогу, тверду, як залізо, і, відвідавши кілька кабінетів, де бліді, старанні, ввічливі молоді люди в напіввійськовому костюмі, в окулярах і з впалими щоками все ще терпеливо, сумно й мовчки писали, мене нарешті привели до кварталу жандармерії, чотирикутного кварталу будівель, розташованого біля основи старої пагоди. Тут також, незважаючи на пізню годину, жовтуваті клерки з шикарним виглядом ще працювали. Але були й інші. За знаком головного писаря, якому Хара зі своїм звичайним розмахом і енергією розповів усе й передав свої документи, звідкись з’явилися двоє міцних маленьких солдатиків із гвинтівками й непорушними багнетами й тихо, але міцно пристали до мене.
РОЗДІЛ XVII
З ЛЯОЯН ДО ДАЛЬНИЙ
Коли я встав о 7:30 ранку в середу, 15 березня, я побачив, що всі вже поснідали і вийшли на роботу, що кухонний вогонь був охолоджений і його потрібно знову розпалити, щоб приготувати мій сніданок, що комендант жандармерії вже був у мене двічі. Коли я дізнався про це і подумав про старого Ляояна, який вважав десяту годину ранку скандально ранньою, я почав усвідомлювати, що врешті-решт щось є в цьому вислові про ранню пташку.
Комендант був дуже ввічливий. Він сказав, що було б жахливо, якби англійський чи американський кореспондент з російської сторони загинув від японської кулі, що для мене велика честь потрапити в полон, як я був, і що для нього велика честь бути моїм господарем. Але дізнавшись, що я вже був у Ляояні й чудово знав положення землі, у нього відпала щелепа, і одразу ж після цього мої охоронці почали пильно спостерігати за мною, мабуть, під враженням, що я такий собі ірландський лепрекон, який міг би зникнути, щойно його викрадач відвів очі. Мені також відмовили у дозволі відвідати місто, прогулятися, надіслати записку моєму старому другові, доктору Вестуотеру з Ляояна, або зробити все, що завгодно, залишається цілий день у моїй кімнаті. Проте зі мною поводилися дуже люб'язно і дали достатньо їжі та напоїв для двох чоловіків.